Краще назавжди зачинити двері
І знести старі стіни,
Поміняти замки та сховати їх
Недалеко від виритої вже могили.
Краще одягти довгу чорну рясу,
Прикрити стоптані до крові п’яти,
Спалити давні мрії,
Обрізати волосся й прикрити обличчя
Чорним, як твоя душа, капюшоном.
Краще бути примарою серед живих,
Гриміти золотими цепами,
Ходити й лякати втікачів,
Яких ніхто не шукає й не буде,
Які просять таку саму чорну мантію.
Краще прихиститись серед них
Від любові та її побоїв,
Її штурханів та синців зелених,
Що не сходять навіть під чорною мантією.
Краще нікому не довіряти,
Забути про розваги та миттєві примхи,
Прийняти святі стіни замість старих,
Бо ті вже геть облупились під грішним небом.
Прийняти свою рідну келію,
Поставити біля подушки свічку
Та молитись, не забуваючи про світ,
Що залишився за тими стінами осторонь.
Не проливати сліз без потреби,
Не задивлятись у вікно, щоб поглянути
Як там оживають у темряві
Сучасні королі та принцеси на тронах.
За потреби – відмовитись від їжі,
Вважати себе сильнішим за голод,
А ночами довгими – не спати,
Блукати очима свіжим зимовим повітрям.
Твоє ім’я – не промовляти,
Викорчувати його з-під чорного снігу
Й заховати далеко,
Туди, куди сонце піти не захоче.
Твоїх слів – не слухати,
Оглухнути від дзвонів крикливих,
Що з’являються завжди зненацька,
Щоб покликати на нову сповідь
Перед новою собою та перед старим Богом.
Краще побачити тебе знову,
Відчути як ти дихаєш мені на шию,
Як ти береш мою руку
І розчиняєшся у жаркому повітрі.
"Краще" від чого? Твір не закінчений, ідея не розкрита... 
