Коли я заплющую очі, мені здається, що події недавнього минулого – всього лише найстрашніший і найдовший з моїх кошмарів. Все досягнуте за відносно недовге, але життя, полетіло шкереберть у яму з брудним багном. Саме такий опис я б надала своєму сьогоденню. Будучи типовим підлітком, я занадто чутливо, навіть болісно сприймаю та оцінюю подібні проблеми, хоч і не показую цього зовні. І ніхто не помічає. Ніхто не помічає, що зсередини мене висмоктує власна жалюгідність, нікчемність, біль, смуток. Я вбиваю сама себе. Морально. Я – провал цього Всесвіту, не здатний, мабуть, ні на що корисне для суспільства. Зазвичай, просто не можу врівноважити себе,свої почуття, думки, дії. Я роблю боляче друзям і рідним, бо іноді просто не думаю, що роблю або кажу. З кожним днем все більше думок про самогубство. Але я не можу показати рідним, що мені настільки боляче, вони не зрозуміють, або ж просто не повірять (як, власне кажучи, буває завжди). Мого плачу ніхто не побачить, особливо мама. Адже їй гірше всіх. Я досі не вірю, що це сталося, що це з нами, що тато пішов від нас. Тепер все не так, абсолютно. І я не можу, не можу адаптуватися у новому середовищі, не можу змиритися з минулим. Але мені не можна зламатися, я не маю на це права. Якщо впаду у прірву я – за мною полетять всі, кого я люблю. Я намагаюся розібратися у собі, навчитися жити далі, сміятися, радіти життю. Та одна згадка про нашу проблему – і все, завіса, вистава закінчена. І це так боляче… Постійний ріжучий біль по всьому тілу, неначе дві сотні послідовних ударів ножем. Але я звикну. День, тиждень, рік, десять років. Але я забуду, і знайду сенс у цьому житті. І знову буду сміятись, як раніше по-справжньому, але не сьогодні. Ще досі боляче…
ID:
658863
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.04.2016 16:18:16
© дата внесення змiн: 11.04.2016 16:18:16
автор: Маргарита Романівна
Вкажіть причину вашої скарги
|