Життя без тебе більш не має змісту,
Знайшло свій больовий поріг.
І знов блукаю я нічним, таємним містом,
Бажаючи звалитися до твоїх ніг.
На землю впасти, й вголос закричати,
Стогнати від серця щемливого болю.
І в грудях замкнулися сталеві грати,
І бути лиш з тобою я бога власного молю.
Тону лише в тобі, немов у океані,
І прагну більш за все іти на дно.
І згадую лиш губи ті твої багряні,
Немов солодке, молоде вино.
