Живу із жалем, наче боса ступаю,
На стерні колючі, кривлюся від болю
За болі землі, болі рідного краю,
Не можу домовитись вкотре з собою.
Болить мене дуже, пече гірким болем,
Що доля твоя, Україно, гірка
І йдеш ти до волі безкраїм цим полем,
А шлях твій – тернистий не має кінця.
Хороша й вродлива, найкраща у світі,
Трудяща і чуйна, бо щира душа,
А щастя не маєш, живеш в лихолітті,
Хоч руки – в мозолях, не маєш й гроша.
Тебе на хресті розпинають невірні
І доля твоя їм байдужа, мабуть,
Без сорому клятви дають, лицемірні...
І знов без вагання тебе продають.
Та все ж, рідна, вірю,що скинеш кайдани
І рани глибокі колись заживуть,
Ти будеш гордитись своїми синами:
За тебе життя без вагань віддають!
Та все ж, рідна, вірю,що скинеш кайдани
І рани глибокі колись заживуть,
Ти будеш гордитись своїми синами:
За тебе життя без вагань віддають!
Я теж вірю. Спасибі за вірш. Обираю.
Шостацька Людмила відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за єдність.Спасибі,що читаєте і підтримуєте.
