на жаль, мушу констатувати факт - аби людина чогось досягла у житті, її конче необхідно комусь штовхати. а ще - потрібно вірити у неї і підтримувати її. бо насправді усі ми як безрукі і кривоногі. ми не можемо себе перебороти самостійно. не можемо навіть прикінчити власну лінь, не можемо порожнечу в собі розміром з Бога чимось заповнити. нам конче потрібен хтось поруч. хто б вірив у нас, підтримував нас і штовхав вперед. штовхав жити, надавав би сенс нашому життю. хтось, хто був би для нас цілим світом. хтось, за кого потрібно молитися - і щоб Бог обов'язково чув наші молитви. молитися, щоб ця людина завжди була поруч. щоб вона розуміла свою для нас важливість і потрібність. адже кожен хоче відчувати себе потрібним. немає жодної людини на цьому світі, яка б цього не прагнула.
якщо ми не потрібні людині поруч або не маємо такої людини - самі собі ми тим паче не потрібні. бо справжня важливість нашого життя лежить у можливості зробити іншу людину щасливою. адже іноді навіть малесенька добра справа окриляє. а можливість дарувати людині радість - безцінна. в цьому й лежить справжній секрет щасливого життя.
свобода не зробить нас щасливими, щасливою може зробити лише любов до нас зі сторони іншої людини. або якщо ви самі будете дарувати щастя людині, яку кохаєте. тоді ви точно будете щасливими. як і вона. і я не вірю що існують ще якісь інші способи досягнення щастя. а самотність - це антонім щастя. самотні люди не знають навіть значення цього слова. часто взагалі слово самотність замінюють оманливим, але таким привабливим словом свобода. тому що ніхто не хоче визнавати власну самотність, простіше збрехати і повірити в цю брехню. збрехати і повірити навіть самим собі. якщо переконаєте себе в тому, що ви не самотні, значно легше буде переконати в цьому інших.
правда - вона всередині. і або звільнить людину, або зруйнує її - третього не дано. так було, так є і так буде завжди.
23 березня 2016 [02:15>