Суботній тихий ранок, улюблена кав'ярня ...
Щось неймовірно-блюзове і ніжне
стікає з неба й солодко-ностальгічні рими пише,
тремтить, пливе, кружляє й надихає
в весняному блакитному повітрі,
парує над гарячим, щойно звареним какао,
дивує, мов уперше, ароматами кориці,
і зваблює акордами жасміну,
і шоколаду із рожевим перцем ...
З думок моїх стікають мрії і надії
і трохи тішать зранене, але живе і невгамовне серце ...
Іділія. Едем земний. А більшого й не треба.
Не згадувать лише
отих самотніх із безсоннями ночей,
не розмовлять
із стомленою зрадами душею
й не думати про тих
розчарувань різноманіття,
й про те, що в березнях минулих
і навіть у майбутніх квітнях
не вистачає так мені
твоїх закоханих очей ...
26.03.2016.
