Хто із небес розважився над ними
У літню пору, в прохолодну ніч.
Коли Дністер потоками дзвінкими
Насичував залежність протиріч?
Якщо не небеса, то може доля
У преферанс зіграла з-під віста.
І завела її шляхами Дойла
У пастку віри вправного митця.
Він полонив її натхнену душу
Тенетами відкритих почуттів.
Взамін почув лише тихеньке "мушу"
Усім на зло й собі наперекір.
Та не розбита шкарлупа горіха
Як мушля - привідкрита і ясна,
Душі перлина в ній тремтіла стиха
Полишена, та лиш би не сумна.
