«Дарт Вейдер і всі всі всі»
Троє хлопців на вигляд до вісімнадцяти років стояли біля під*їзду звичайної дев*ятиповерхівки
- Ні, Оксано Григорівно, сьогодні я занятий, але на наступній неділі я обов*язково вийду на роботу.
- Ахах, що ж це за робота, за яку нічого не платять?
З глузливою посмішкою запитав хлопець в футболці з значком супермена.
- Ось така. Волонтерство. Я працюю на благо інших. І мені від цього геть таки не погано.
- Ну як знаєш.
Коли ці двоє розмовляли, третій набрав потрібну квартиру і попросив відкрити.
- Стеф, Віталій, заходимо.
Ліфт в будинку не працював, тому трьом підліткам доводилось підійматися по сходах.
- Ох, ніколи не гадав, що підйом на восьмий поверх буде даватись так важко.
Це говорив Ігор, у якого було занадто багато зайвої ваги. У свої сімнадцять тілом він виглядав на всі тридцять. Найелементарніші вправи на фізкультурі йому давалися важко, а вихід з такого положення він знайшов тим що просто не брав на неї форму. Все одно гарну оцінку можна буде оформити «домовленістю»
- Ми проходимо тільки четвертий поверх, не ний. І хто тобі лікар, якщо ти всі свої кишенькові, яких в тебе більше чим у решти класу витрачаєш на колу й фаст-фуд.
- Ну їжу купляю я не тільки собі, а тобі й Роріку теж.
- Так, але ми вдвох їмо менше ніж ти один.
Ця фраза, а також те що йти в вверх і говорити одночасно було важко, змусила Ігоря йти надалі з закритим ротом.
- Стефан, а куди ми йдем?
Це до Стефана, який тільки що трохи познущався з Ігоря, звернувся третій персонаж на ім*я Віталій. Всі троє були однокласниками, Віталій серед них виділявся тим що йшов на медаль, був старостою класу, завжди був активним у зборі продуктів для дитячих будинків, одним словом був білим п*ятном серед всього класу, а особливо серед хуліганистих Стефа і Ігоря. Та іноді навіть найдобрішій людині, хочеться побути поганим персонажем.
На справді Стефана звали Степан, але він вважав себе досить крутим для такого імені, яке в наш час попало під висміювання. Тому просив називати себе Стефан.
- Віталь, тобі ж сподобалось два тижні тому слухати Боба Марлі і Кровосток?
- Ну так.
- А тепер ми будемо дивитись кіно.
- Кіно?
На останньому ривку Степан пришвидшився і вже стояв біля дверей в квартиру номер двадцять дев*ять. Повернувшись до Віталіка який піднявся одразу ж за ним відповів:
- Так кіно.
А потім пішов аби подивитись в низ на сходи і виявити де Ігор.
- Чорт, ти можеш швидше?
Трохи роздратовано але напівтоном, щоб не привернути увагу сусідів запитав він у нього. Ігор тільки но підіймався на сьомий поверх і не зважаючи що на вулиці не було жарко його розова сорочка уже були мокра від поту.
- І не просто кіно, а найкраще кіно – це вже Стеф продовжував говорити до Віталія – таке яке ти ще ніколи не бачив, але воно тобі однозначно сподобається.
Віталій завжди був трохи невпевненим в собі, тому поки що вирішив не сильно вникати. Компанія з однокласників Стефа і Ігоря не сильно влаштовувала, та й йому не хотілось щоб його вважали лохом. Тому і іноді пускався з ними в авантюри. Одного разу хлопці взяли «на слабо» що він не зможе вкрасти шоколадку з супермаркета. Він вкрав, але весь наступний тиждень мучив себе через це і простив себе тільки після того як підійшов до касирки того супермаркета і з словами «Мій знайомий, тиждень тому вкрав у вас шоколадку» не заплатив за неї.
Нарешті їх наздогнав Ігор. Після цього Стеф почав дзвонити в двері, чекаючи поки хазяїн квартири відкриє, він почав роздивлятись своє тату на зап*ясті. Віталій вже бачив його десятки раз, але й на цей раз також вирішив глянути на восьминога, в якого замість щупальців були змії. Тату не зрозуміле, але високому брюнету Степану воно йшло і Віталій заздрив що батьки йому ще не скоро дозволять набити татуювання.
Хазяїн квартири не відкривав двері. Стеф подзвонив знову. Ігор який віддихувався прямо у Віталіка за спиною почав виводити його з себе. Але крім невпевненості в собі, він був слабкого і доброго характеру, тому нічого Ігорю і не казав про його задишку. Замок почав прокручуватись. Двері відкрив хлопець явно старший підліткового віку, бритий під три, в футболці і спортивках марки «Adidas». На його передплічі теж було красиве тату. Від побаченого Віталій ще більше засмутився, адже йому тату не бачити ще досить довго. Власник квартири, не переступивши порогу протягнув руку і привітався зі Стефом, а потім і з Віталієм.
- Я Коля. Та по дружньому мене називають Рорік, тому й ти можеш. Цього кабанчика – показуючи поглядом на Ігоря – я знаю, а тебе як звати?
- Віта…ля.
Геть не впевненим голосом представився він Роріку. Той Рорік трохи шепелявив, і схоже це було не від природи, а набуте. Віталію здалося що в того серйозні проблеми з зубами, наче вони стерті, хоча йому максимум двадцять п*ять.
- Проходьте в квартиру, роззувайтесь і до мене в кімнату, далі розберемось.
Після цих слів він і Стеф засміялись, а згодом через декілька секунд засміявся і Ігор, та схоже що він не зрозумів чого вони раптом почали посміюватись, просто він намагався робити вигляд що він в темі.
Пройшовши в кімнату Коляна, у очі відразу кинувся гармидер. Ліжко не заправлене, одяг розкиданий, на полицях і шафі було видно пилюку. Все це вказувало що Рорік схоже за все живе сам, та ще більше вказувало на те що Рорік живе сам стійкий запах тютюну в кімнаті, попільничка поруч з клавіатурою і купа скляних і пластмасових пустих пляшок з під пива. Навряд че живучи з батьками він би собі таке дозволяв.
- І так, Віталька, я роблю цікаві фільми, чи навіть мультфільми. Навіть не маю гадки як це правильно сказати.
Віталій зробив здивовано-захоплене обличчя, щоб трохи підлеститеся до Роріка і запитав.
- Ого, то ти мультиплікатор – зрозумівши що таке довге слово важко сприймається, додав – на комп*ютері монутєш фільми, мультфільми?
- Можна й так сказати.
Стеф дістав сигарету і почав курити прямо посеред кімнати.
- Фільми круті в Роріка.
Заявив Стеф випускаючи дим через ніс.
- Не нахвалюй мене, Стьопо. А хто твій улюблений кіноперсонаж?
Звернувся він знову до Віталія.
- Ну, не знаю.
Не впевнено почав говорити він.
- Та що ти так себе ведеш, наче ми будемо сміятись. Ось мій наприклад Жосслен Бомон з фільму «Професіонал». Його же цей грає , вічно забуваю Пель..Гель..манто , якось так його звати.
- А в мене Карлсон
Сказав Ігор. Всі подивились на нього. І кожний про себе подумав «Ну дебіл»
- Та жартую, ви що.
Намагався він виправдатись, та було запізно.
- Мій улюблений персонаж Супермен –показуючи на значок який був на футболці сказав Стеф – Саме так.
Віталій мав задумливе лице. Він дійсно намагався згадати і назвати того, хто йому найбільше подобався з фільмів. І бажано назвати такого персонажа якого не засміють. Ігоря засміяли за щирість.
- Дарт Вейдер.
Колян він же Колясік, він же Рорік, відкрив шкатулку комп*ютерного стола і щось дістав.
- Я люблю фільми. Звісно ніколи не знімуть такого фільму щоб наші улюблені персонажі сплелися в одному. Але ось, це що я тримаю в руках це перепустка на світову прем*єру! Вона відбудеться в мене в гаражі і хочу щоб ти сходив зі мною і пацанами на один фільм, ось тримай квиток.
Так званий квиток був у руці Роріка, яку він протягнув до Віталія.
- Якийсь маленький – роздивляючись його сказав він – він хоч справжній?
- Не хвилюйся, справжніше не буває. Тим більше це просто перепустка до мене в гараж.
- А-а, в тебе там студія де ти монтуєш свої фільми.
- Саме так.
З посмішкою продовжував Колян вручаючи квитки Ігорю і Стефу.
Віталія трохи напружував такий розклад, він гадав що вони подивляться фільм в домашніх умовах, а тут іти в якийсь гараж.
- Ну що хлопці – звернувся до всих Рорік – готові подивитись найкраще кіно в житті? Я вам обіцяю, буде саме так. А тепер на вихід.
Глава №2
Лунає імперський марш із кфнофільму «Зоряні війни». Це сам Дарт Вейдер. Його міцні кроки лунають все ближче і ближче. Іде він по якомусь тунелю. Тунель весь в яскравих кольорах . Дуже яскравих. Тому темний костюм Дарта занадто сильно виділяється.
Він протягує комусь руку. Людині яка лежить на землі. Вона вдягнена в білий чи то халат, чи то плащ, обличчя її не видно, воно вкрите капюшоном.
- Вставай, треба йти.
Пролунали слова відомим голосом цього персонажа. Людина мовчки і за допомогою протягнутої руки піднялась і пішла поруч.
Через декілька хвилин від неї пролунало запитання:
- Де я і хто я?
- Де ти, сказати тобі не можу. Ім*я твоє Бонум, но це поки що.
- Що тобі від мене треба – запитала людина в плащі - лорд Вейдер?
- Я хочу відкрити тобі очі, на деякі речі.
До того моменту як вийшли з цього яскравого тунелю і перейшли в густий і темний ліс між ними було мовчання. Лорд Вейдер почав:
- Бонум, ти знаєш що добро втрачає позиції. Світ наповнюється злобою і жадібністю. Навкруги царить безправ*я і безсилля. Коли суддю можна підкупити і з винного він зробить не винного, а з невинного жорстокого нелюда. Коли пенсіонери не знають як жити, а батьки не знають як дати нормальне виховання своїм дітям.
Бонум не розумів чого Лорд Вейдер піднімав тему пенсіонерів і батьків, але слухав його уважно й надалі
- Важко зрозуміти навіщо ти існуєш і сил на опір проти цього світу не залишається, чому б тобі забути існування совісті і не перейти на темну сторону?
Бонум обдумував питання і дивлячись собі під ноги запитав:
- Тобто забути існування совісті. Я не такий. Навіщо здаватись, якщо можна змінювати світ на краще, нехай навіть робити маленьке добро, воно все одно добро.
Дарт розсміявся.
- Ти чув вислів один в полі не воїн.
- Я впевнений, такі як я є.
Лорд тут же парирував:
- Так, є. Але в співвідношенні один до десяти тисяч. Повір, краще зараз забути про існування совісті, релігії і перейти на темну сторону. Потім можливо вона тебе не прийме.
Бонум хотів зняти накидку з голови.
- Не треба, тут тобі небезпечно показувати своє обличчя.
Після цих слів він без вагань передумав.
Йдучи далі в його голові тільки й прокручувались слова Лорда про те що добро стає слабкіше. Те що зовсім скоро все перевернеться з ніг на голову.
- Я відчуваю в тобі бажання прийняти пропозицію.
- Ні, помиляєшся.
Дарт знову розсміявся.
- Я не помиляюсь. Скоро так і буде, від добра не залишиться і крихти. Ти дотримуєшся віри і совісті, та це тебе не врятує, а скоріше погубить. Скоро культуру замінить антикультура. Вести не здоровий спосіб життя, буде буденною справою. Народжувати в шістнадцять стане нормою. А книжки замість того щоб читати будуть спалювати. Настане ера тупості, дикості і антикультури, а совісних і добрих в цій ері зрівняють з землею. Тупа примітивна людина завжди заздрить більш розумній і намагається зробити їй різну підляну. В школі це проявляється словами «Ботанік», «Заучка» іноді ще й кулаками і змовою всього класу. В більш дорослому житті різними плітками. Я б не рекомендував тобі доживати до того моменту, коли такі тупі люди будуть тебе окружати. Один в полі не воїн, Бонум.
Вони вийшли з темного і страшного лісу. На горизонті з*явився красивий білий будинок. З нього впевненою, не швидкою ходьбою до гвинтокрила йшов чоловік в красивих білих брюках, синій сорочкі і шкіряній жилеткі.
- Дивись – звернувся Лорд до Бонума – зараз цікавий момент буде.
Бонум почав слідкувати за тою людиною, яка була від них в метрах п*ятдесяти. Гелікоптер уже готовий був злітати, той чоловік уже був в кроці від нього, та раптом в його спину влетіло декілька куль, від болі він повернувся лицем туди звідки стріляли і отримав ще свинця. Заграла мелодія «Le vent, le cri» і цей епізод який щойно побачив Бонум нагадав йому фінал одного кінофільму.
- Так це ж..
- Так так – перебив його Дарт Вейдер – але не в цьому суть. За допомогою цього епізоду я хочу тобі дещо пояснити. Тим більше до цього будинку нам ще йти і йти.
Бонум подивився і будинок який був зовсім поруч віддалився на метрів п*ятсот.
- Слухай, яким би правильним ти не був, якою б силою волі не володів, життя може вистрілити в спину і ти не витримаєш цих
вистрілів.
- Ага. Ти хочеш сказати, що якщо я перейду на темну сторону, то життя не завдасть мені такого удару.
- Так. Коли ти наплюєш на совість, чесне слово і добро, то ти не будеш чекати дива в здійсненні того чого ти хочеш. Ти будеш підходити і брати силою або брехнею.
Бонум твердо заявив:
- Я так не зможу.
- Час ще є. Вирішуй.
Непомітно вони дійшли до того будинку. Той будинок був неймовірний, ззовні нагадував палац у Версалі, у середині були шикарні люстри, старинні меблі, тільки шпалери були різних кольорів, дуже яскравих. Як і тунель з якого вийшов Дарт і підібрав його.
- Куди тепер?
Верховний генерал пальцем показав на сходи які вели на другий поверх. Бонум швидко побіг нагору, йому вже осточортіло йти поруч з лордом і слухати його дихання. Те що він побачив на другому поверсі, його налякало. Десь людей тридцять різного віку і статі, стояли на колінах і плакали. Пролунали вистріли в стелю. Стоячи спиною до Бонума чоловік в фіолетовому піджаку і зеленим волоссям промовив:
- Я бачу у нас гості.
Бонум відчув що Лорд Вейдер поруч:
- Допоможи мені, вбий його.
- Я не можу, Джокер на темній стороні.
Ці слова виводять з себе людину в білому плащі і раптом плащ змінюється на костюм Бетмена. Бонум відчуваючи прилив сили і впевненості біжить в сторону Джокера. Той тримаючи автомат в руці міг би запросто розстріляти Бонума, тобто Бетмена. Але треба притримуватись всіх канонів американських бойовиків і легких шляхів шукати не треба. Та раптом Бетмен підсковзнувся на банановій шкурці і падає. У вухах Бонума лунає сміх який можна почути дивлячись якийсь сітком. До речі, закадровий сміх, був записаний ще в п*ятдесятих роках, але використовується і по цей час, тому в комедійних серіалах ми чуємо сміх давно мертвих людей.
Падаючи він сильно вдарився головою.
- От бляха…
Джокер с Вейдером стояли поруч і тримаючись за животи сміялись.
- Дивись добро знову хотіло перемогти зло.
Надривався зо сміху Джокер. Єдине що радувало Бонума\Бетмена це те що заручники кудись зникли.
- Чого ти такий серйозний ? – уже більш злим голосом почав казати Джокер до Бетмена, а потім піднімаючи його за шкібарки перепитав – Ну чого ти такий серйозний?
- Бачиш, зло робити легше. Відкинь совість і буде щастя.
- Заткнись, Дарт.
Чи то злість від удару головою об підлогу, чи то костюм Бетмена додав сміливості Бонуму, та той досить грубо реагував на всі заклики Лорда перейти на темну сторону.
- Не треба так розмовляти з моїм другом- сказав Джокер - тобі треба проспатись.
І пшикнув Бонуму в обличчя якісь хімікати після яких, той почав сміятись. Все в його очах набуло занадто яскравих відтінків. Яскравіших ніж відтінки шпалерів першого поверху цього будинку і тунеля звідти вийшов Дарт Вейдер разом взяті. Йому було неймовірно смішно. Та згодом стало неймовірно жарко. Бонум стікає потом. Здається що температура повітря майже під сотню.
«Невже Дарт привів мене в пекло» - пролунало ехом в голові Бонума. Та придивившись він зрозумів що це гирло вулкану. Подивившись в гору він побачив полум*яне око, те саме око яке було в фільмі «Володар кілець». Тепер він нічого не чув крім «Око Саурону слідкує за тобою». Ставало дедалі жаркіше. Його руки і все тіло від спеки, чи ще від чогось, неймовірно сильно почались чухатись. Подивившись на них він аж скрикнув від страху, вони були неймовірно худими, одна шкіра і кістки. Пройшовшись поглядом по всьому тілу Бонум зрозумів що тепер він у ролі Голлума. І подібно тому персонажеві в нього теж почалась сильна ломка. Він повинен знайти перстень.
- Чорт який перстень?
Заговорив він в пустоту.
- Наш перстень. Наш!!!
Це також казав Бонум. Але іншим голосом і з злим виразом обличчя.
- Чій наш?
Знову він задав питання в пустоту. Чи вже самому собі?
- Наш. Той який змушує робити добро зло, а зло робити ще більше зло.
Бонум, він же тепер Голлум, побіг на запах перстня. Він біг і відчував що той перстень ближче й ближче. Його серце від цього почалось битись швидше, або від того що він біг його серце почалось битись швидше. Або від того і того.
Ріка лави була все ближче й ближче, але як добра сторона так і погана прагнули добігти до перстня. Тому Бонум\Голлум навіть і не думав спинятись. Ось воно, вдаличі блищить. Те що перстень був в метрах двадцяти визвав в нього ерекцію. Думка від того що тепер можна просто підійти й взяти його неймовірно збуджувала. Уже спокійним ходом, чи то від того що вже знав що перстень нікуди не дінеться, чи від того що з ерекцією бігти не зручно Голуум підійшов до каменю на якому був перстень, але перстень виявився не перстнем.
- Це ж не перстень – звернувся він до злої сторони – це просто рулон баксів.
- Не рулон а кільце. Просто гугл транслейт перевів «Кольцо» на «Перстень» а не на кільце.
Відповіла йому з його ротом, темна сторона що була в ньому.
- Тьху.
- Даремно ти тьхукаєш. Суть та сама. Як я й казав це кільце змушує добро робити зло, а зло робити..
- Та йди ти – добра сторона перервала темну і кинула кільце з доларами в ріку лави що текла поруч – йди, дістав. Мене грошима не спокусиш.
Бонум знову перетворився на людину в білому чи то кімоно, чи то плащі з лазерним мечем в руках. Над лавою на якомусь літаючому апараті стояв Дарт Вейдер.
- Відстань від мене. Все закінчено Дарт, ти не переманиш мене на темну сторону.
- Ти недооцінюєш мою міць!
- Навіть не намагайся.
Вейдер зробив неймовірний стрибок, але під час цього стрибка О Бонум Кенобі своїм мечем відрубав йому дві ноги.
- Я буду обранцем! Я буду перемагати зло, а не пристану до нього! Відновлю рівновагу, а не повергну її в мрак.
Лорд Вейдер, потроху скочувався до ріки з лавою.
- Ненавиджу! Чому, чому ти хочеш залишитись на стороні добра!?
О Бонум Кенобі дивився прямо на Вейдера. Ставалось якесь диво. Його ноги, вони подібно хвосту хамелеона відростали заново. Ось він уже стає на них і за допомогою рук підіймається у весь зріст. Знову лунає імперський марш. Не вспів Бонум і кліпнути очима як Дарт був уже поруч.
- Зрозумій, зло ніколи не перемогти. Воно було є і буде. І з кожною годиною, хвилиною, днем його буде тільки більше. Для людини характерно знайти козла відпущення і знущатися з нього. Кожна людина робить зло, не забувай що сміятись з жирної людини це теж злий поступок. Постійні сварки, вічне невдоволення, лайливі слова нікуди не подінуться. – пауза – Допоможи мені зняти маску.
Бонум обома руками підіймає маску і бачить себе.
- Я батько твоєї темної сторони, дай мені сили, я помираю.
Він закриває очі і падає на коліна з криком:
- Ні-і !!!
Відкривши очі навколо нього купи хмарочосів. І сам він знаходиться на одному з них. Один за одним на даху цього хмарочоса з*являються Супермен і Карлсон, який дуже схожий на Ігоря. Прямо один в один, пропорції ті самі. В Супермені Бонум впізнає Стефа.
- Що за ху*ня?
Ставить він сам собі риторичне запитання. І від того що йому вдалось пережити і від того що він бачить зараз, його починає нудити й трясти.
- Добро перемагає тільки в фільмах.
Заявив Супермен.
- Або в книгах.
Додав Карлсон.
Супермен взяв Бонума за сорочку і почав трясти додаючи до цього не слабкі ляпаси.
- Віталя все нормально, очухайся, твою наліво.
Який блядь Віталя ?? Але не вспівши переварити цю думку, лисий дворецький на адідасі вказує йому на живіт і промовляє
- Ваша вівсянка сер – сміється , потім знову повторює – ваша вівсянка сер.
Супермен з Карлсоном теж сміються. І теж повторюють цю фразу.
Розділ 3
Кімнатка три на чотири метри. А якщо точніше, то не кімнатка а гараж. Купа всякого хламу і речей які треба для автомобіля. Тупі постери на стінах. Маленький стіл на якому стоїть бульбулятор. В ньому четверо хлопців, троє з яких сміються з чертвертого що валяється на підлозі весь в блювотинні. В двох хлопців на руках є татуювання. Тому не важко здогадатись що це Стеф і Рорік. Ігор сидить на стільці позад них і теж сміється, але сміється не с того з чого вони сміються, а від цих звуків. Вони здаються йому досить смішними.
У руках у Коляна телефон, яким він знімає, лежачого на підлозі Віталія і по черзі зі Стефаном говорить «Ваша вівсянка сер»
Віталій виблював свій сніданок на себе. Дивлячись на настінні часи, які висіли в гаражі Роріка, він подумав що вони не правильно йдуть, бо було вже за восьму вечора , а вони тільки об одинадцятій дня зайшли.
- Кот-ра го-ди-на ?
Потроху підіймаючись і вимазавши обидві руки своїм блюватинням він запитав це.
- Двадцята десять вечора.
Протягуючи склянку з мінералкою відповів Рорік
- Ох бля…
Віталій намагався відтворити події. В голові його був повний безлад. «Так, стоп, по порядку» думав він. Думати про себе було важко, щоб краще запам*ятати говорив те що згадував в півголоса
- Вишли з квартири, зайшли в гараж, камера, квитки. Потім квитки на язик.
Віталій закрив рот рукою. Робив такі рухи наче через його рот хтось намагається вирватись.
- Коля, Коля, вмикай камеру зараз він знову блюватиме.
- Стеф, як він блює на камері вже досить багато.
Віталій почав блювати. В його шлункові залишилось не так багато, ригати по суті було вже нічим, в дію пішла жовч, а потім просто видавав страшних звуки. Такі собі голосні відрижки. Тепер крім рук і тулуба, в блювотинні були вимазані штани. Намагання встати закінчувались нічим. Немов він приклеїний до землі.
Рюрик протягнув уже не склянку, а двох літрову пляшку з водою і своїм шепелявим голосом порадив:
- Пополоскай рот і вмийся трохи. А то наче бомж.
Руки і все тіло неймовірно трусило. Іноді в очах спалахували яскраві кольорі, які приходили нізвідки, так в нікуди й зникали. То був не квиток в кіно, то була марка і не впочтова. Віталій знав куди йшов, та не думав що ЛСД дасть такий результат.
- Чуваче, наркотики не твоє. Тріп у тебе затянувся на вісім годин. І він явно був «Бед» Перший час ти поводився нормально, та потім понесло
Віталій хотів щось сказати, та слабкість дозволила видавити тільки декілька звуків.
- То ти почав говорити що ніколи не станеш на темний шлях, то хотів зірвати постер с Джокером зі стіни, то ти почав тримати в руках гральні карти в яких на тильній стороні долари і зі стояком заявляв що гроші тебе не беруть, а потім весь почав обливатись потом і махати палкою видаючи ротом звук немов в тебе лазерний меч. Ну а потім ти почав блювати на себе.
- Ну а ми як вірні друзі – вмішався Стеф – все це знали на телефон. Ти ще молодець. Он Ігор то приходить до нас, то заявляє що він Карлсон і…
Віталій підняв голову і дивився в сторону Ігоря, який вже геть зовсім змочився потом і пошепки говорив:
- Привіт малюк, а де мій мед?
Неймовірна головна біль розривала голову з середини, в роті немов в Сахарі, в очах трохи двоїлось.
- Ладно, Вітос, ти ще нормально тримаєшся. Я ж тобі обіцяв крутий фільм, ось я і змонтую всі твої виходки в одне відео. Такого жанру ще світ небачив, я навіть не знаю що це, комедія чи бойовик? А може драма?
Віталій нарешті став на свої дві. Намагався зробити крок, та піднявши праву ногу, так і завис на секунд п*ять. Земля під ним почала рухатись. Ну так йому здавалось. Нічого не залишилось як поставити ногу на місце. Рорік встав зі стільчика на йому сидів, підніс його до Віталія і обережно посадив.
- Повністю відпустить завтра, я б тобі не радив іти додому, спалишся. Якщо все ж таки підеш і здаси мене, тобі – п*зда. У мене є умовне, тому мені проблеми з поліцією не треба.
Рорік дав середньої сили ляпас, йому здалось що його не слухають. А Віталік його дійсно не слухав і не через те що не хотів, просто в його голові був такий потік думок, що слова Коляна не сприймались. Та ляпас трохи привів в себе.
- Попробуй мене тільки здати! Будеш шкодувати ще більше.
- Не здам.
Немов сонним голосом відказав він Роріку.
- Ну і добре. А з наркотою зав*язуй. У мене вже зуби стерлись від фена, а від марочок голова скоро з котушок з*їде.
Піднявши наполовину пусту пляшку, він підійшов до Стефа який курив і сказав показуючи на Ігора, який дивився в стелю і плакав.
- Умий його, я не можу на це дивитись.
Вернувшись до Віталій, він присів на корти знову легенько похлопав долонею його по щокам.
- В тебе просто був Bad Trip, таке буває – пауза – А що ти бачив? Ти ж бачив Дарта? Я ж спеціально дав тобі марочку з Вейдером. Ти полюбому його бачив.
Віталій провів поглядом по всьому гаражі, дивитись в очі Роріку в нього не було ні найменшого бажання. Зібравшись з силою він таки направив погляд прямо в очі Роріка.
- Ні, я нічого не бачив. Нічого не пам*ятаю
ID:
645347
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.02.2016 00:28:03
© дата внесення змiн: 20.02.2016 00:28:03
автор: Руслан Бродський
Вкажіть причину вашої скарги
|
