Небові – птах, душі – життєдайне слово,
Сонцю рудому – сонях, свободі – вдих.
Просто повір: в житті все невипадково,
Просто накресли істинну путь і йди.
Струнам – умілі пальці, деревам – квітень,
Спраглому серцю – поряд ритмічний такт.
Кожному з нас однаково сонце світить,
Те, що комусь там більше – це ще не факт.
Квітці – бджола, молитві – вуста правдиві,
Пісні – величний голос, раме́ну* – друг.
Знай, що бувають в кожного сильні зливи,
Та після них веселкою грає пруг.
Кожному щастю мати би з ким ділитись,
Кожній любові – славень, очам – красу.
Радість – вона простенька, неначе ситець,
Тільки б її розгледіти завчасу́.
*Рамено (заст.) – плече.
Як рятівний ковточок води в посуху для мене ці слова...
Як хочеться вірити, що буде веселка...
І буде вона тоді, коли справді повіриш
Прекрасний глибокий вірш
Мудрі слова, що ростуть із простих спостережень.
Їх паладинам гламуру на лобі б своїм записати,
Бо звичка думки у пустих словесах колисати
А марноту в філософії шати вдягати
Шкодить поезії, мов невигойная нежить
чудова праця, особливо сподобалися образи, їх бачення навиворіт: квітці-бджола, молитві правдиві вуста... Вже не терпиться прочитати Ваш "Океан навиворіт"
прекрасний світ у віршеві Вашому, Наталю, як у раю
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба Валю! Господь усе добре продумав, але часто люди люблять ускладнювати природний стан речей і тим самим створювати собі надумані проблеми... За гармонію у всьому!