Навіщо ці вагання,
Невпевнені слова,
Розлука чи кохання?
Душевна пустота…
Напевно, для страждання,
Чи оберіг від зла,
А може подолання бар’єра в небуття?
Зостатись і чекати;
Кохати – чи піти?
Чи просто все пустити
По річці - хай пливе?
Й плистиме так спокійно
Без шторму, без грози,
Чи розіб’ється тихо
Об скелю на куски.
А може,по дорозі
Приб’ється до юрби
Й зостанеться з коритом
Таким самим, як ти.
І будуть вони разом
Шукати всі шляхи,
Щоб подолати фразу
«Для чого людям ми?!»
І поки подолають…
І поки щось знайдуть…
Допоти зрозуміють,
Що варто все забуть!
Що треба починати
Усе, мабуть, з нуля,
Щоб потім не страждати
Від зайвого ярма.
І кинуть все додолу -
Всі муки та слова,
І підуть у широке
Та світле майбуття.
А ці страждання й болі
Нехай вже будуть там,
Де не змогли піддатись
Під волю почуттям.
Хто не зумів кохати
І йти відкрито в світ,
Хай залишає болі
І йде по інший бік.
І, може, усміхнеться
Йому хтось із юрби,
І, може, він зіткнеться
Із щастям, як і ти!
06.03.2009 р.