Поглянь, як прекрасна планета,
У росах безбарвних ночей.
В віршах видатного поета –
У дзеркалі власних очей.
Поглянь ,як тобі світять зорі,
Весь всесвіт у їхніх руках,
Й думки твої серцю суворі
загублені в тихих словах.
Чому ж ти шукаєш спокою
У небі безхмарнім яснім?
У небі шукаєш спокою
І місце своє там під ним.
Лиш місце своє у цім світі –
Де б ті одинокі рядки
Згубились в серпневому цвіті –
Згубилися з ними й роки.
Не бачиш, не чуєш, не знаєш,
Як швидко спливає твій час.
Й на мить ти його не спіймаєш ,
Він вічний, але не для нас.
Поглянь же довкола, життя розцвіта
У росах безбарвної ночі.
Та в тебе у серці не та вже весна ,
Й давно вже не ті твої очі…
У спогадах вічних озветься душа
Й озвуться небесні простори,
В яких не знайде вже минуле вона –
Ніколи…Ніколи…Ніколи.