«Я осліп», - сказав хлопчина. –
«Де ти, Сонце? – Темна ніч.
Тебе бачив, та хвилина….
Господи, у чому ж річ?
Що зробив Тобі такого?
Чим так страшно завинив?
Досить пострілу одного,
Тільки б далі так не жив…»
«Не спіши себе стріляти», -
Враз почулося йому. –
«Й не шукай деінде страти.
Посій зорі у пітьму.
Прислухайся свого серця –
Воно скаже що і як.
Так тихенько обізветься,
Лиш почуй від нього знак.
Бачиш-бо ти значно більше,
Ніж гадається тобі.
Тільки те вже трохи інше,
Тож не відайся журбі».
Голос стих. Мовчить хлопчина.
Раптом крикне: «Відзовись!
Покажи свою личину.
Ти ж мені, мабуть, не снивсь.
Та навіщо ж я кричу??» -
В розпачі хлопчина плаче. –
«Краще собі помовчу.
Я ж тебе і не побачу».
******************************
Грається із листям вітер,
В небі хмарки підганяє,
Десь собі сміються діти,
Хлопець ж в темряві блукає.
Він не звик іще до цього.
Серця слухати не хоче.
Каже, що проклятий Богом,
Проте молиться щоночі.
І хтозна, про що він молить.
Слів його тоді не чуть.
Тільки серця стук поволі
Впізнає молитви суть.
Увесь час хлопчина просить:
Сонце бачити одне.
І не знає він, що носить
У душі його чудне.
Душевно написала... Дійсно, ті, хто не бачать сонце очима, відчувають його... Хоча де мені знати, якщо я не мав такого... (3 рази через плече, щоб не наврочити)
*Кассіопея* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та я теж не знаю, як це… але я просто вірю, що люди,які не бачать сонце, мають його в душі
Дякую тобі!