При владі – люди без совісті і честі.
О, син України! Благаю –
Верни українцям країну,
Яка розквітала розмаєм.
Синочку! Верни Україну!
/Hoholmin /
О, зубожіла Україно!
Чом ти так не любима стала?
І нерозумні – «журналісти» –
Про «цвіт твій» – збочену малечу –
За гріш Іуди в ґвалт – лепечуть?
А рик державницьких мужів?
Відразу ж бовкають «до сала» –
Любов плекають до руїни.
О! Їх промови голосисті,
Як торохтіння з гнізд лелечих.
Не пам’ятають, все – лепечуть!
Й клубком, клубком, як ті вужі –
Плодять брехню,
і – брешуть, брешуть!
Забули – божа є роса.
Вони ж – розприскались сечею,
Щоб з ока капала сльоза.
Кому? На кого йти війною?
З народом власним у двобої.
(Уже й привласнили народ!),
Народ звільнили від свобод,
Одну йому лишили «волю» –
Собачу й гіршу мати долю:
Впиватись кров’ю – кров’ю брата.
О, будьте, будьте ви прокляті,
Вожді чужинські! Геть із хати!
За всі знущання з України
Одне вам світить – домовина
Й кілок осиковий, вражинам.
О,сину! Сину України!
Вставай з коліна!
Ти неньку виведеш з руїни.
Заброд – «під кіл, під бур’яни» –
У забуття, як гниль й непотріб!
Син України! Ти – це зробиш!
