Знаєш, я така старенька
Іду собі по тій дорозі
Як завжди, від недавно – до давно
Спинилась, так болять у мене нозі
Колись було здоров`я. Де ж воно?
І знову йду… Зника десь за садами,
Світанок світ снігами притрусив.
Іду туди, де бачать не очима
Де видно зорі, поміж злості гір.
А ти все ждеш, хоч знаєш, що даремно
Душа ж горить, і сум не погасив.
Моя онучко, моя друга доцю,
В душі залишусь, ти лише впусти!
Мені від тебе слів не треба, чесно
Дай лише сили на мить побачити тебе.
Твій образ не дає зійти в могилу,
Хоч погляд твій пронизує мене.
Я знаю, що мені ти скажеш,
Проте, повір, це все дарма
Моя душа залишиться з тобою,
А не під владою гнітущого ярма.
Ти кажеш, що земля не родить
А спробуй ще раз, раптом пощастить.
Тебе за ніс омана мізків водить,
А ти прислухайся до серця і душі.
Моя душа – лише мале насіння,
Яке весною знову пророста.
Куди іду я? - запитаєш внучко,
Іду туди, куди тобі ще не пора.
Для мене це все непотрібне:
І космос, і комп`ютер, нуклеїн.
Мені б вернутися на хвилі миті,
Туди де сад, слова, довірливі казки
Тобі, моя хороша, складно мабуть
Коли твою країну рвуть на всі шматки,
Прошу тебе, благаю навіть
Дай відсіч їм, скажи що вмієш ти.
Я пам`ятаю, ти мене просила,
Хоч озирнутися в ту сторону де ти.
Побути ще зі мною трішки, так хотіла
Проте, моє серденько, я мусила піти.
Мене боліло все: від серця до кісток,
Коли минала рідні я пороги.
Шкода, що всі ці барви сорочок
Не дали мені більш кращої дороги.
Я бачила, як плакала тоді,
Коли тобі сказали, що я вмерла.
Брехня, з тобою назавжди,
Хоч і дивлюся за тобою з неба.
Тоді іще була солодкая весна
А зараз хуртовина люта віє.
Дарма, що вже мене нема,
Твоя надія мене зверху гріє.
Я бачу віриш ти, що я
Ось так прийду і витру твої сльози.
Що ще повернеться рожевая весна,
І з пам`яті зітруться всі морози.
Але шкода, що не дано мені
Ось так прийти, і сісти на край ліжка,
Щоб ти, моє кохане дитинча,
Забула, що таке та чорна стрічка.
Проте, я все ж на небі поруч з Богом,
Тут вся твоя підтримка і сім`я.
І звершенням твоїм я поділилась
З всіма чиї зібрались тут життя.
Не лий за мною сліз даремно, я благаю,
Не повернуся все одно із забуття
Але запам`ятай, моя маленька внучко
Я разом з Богом бережу твоє життя.
Я бачу, йде чиясь бабуся
Не зна ніхто її ім`я,
А ти все у вікно – не злися,
Бо то ж чиясь, але нажаль не я.
ID:
627428
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 09.12.2015 19:22:11
© дата внесення змiн: 09.12.2015 19:22:11
автор: Катя_Буданова
Вкажіть причину вашої скарги
|
