Білобог і Чорнобог билися віками
Бій проходив на землі, а не між зірками.
В кожного був свій народ, священники й свита,
Кров'ю їхнью земля Слов'янська залита
Бились якось їх війська жорстоко і грізно
Чорнобогове поріддя боролося злісно,
Ріки стали всі червоні, почорніли гори
Вогнем зайнялося навіть наше чорне море.
Але врешті бій минув, наша перемога
Люди славили творця й силу Білобога.
Та на полі залишився поранений ворог
"Що робити з ним?" - нараду тримали на зборах.
"Може вбити, як і він вбивав Українців?"
Не хотіли наші люди пробачать чужинців,
Але той почав просити, падав на коліна
Говорив що його справді мучають сумління.
Вожді вирішили що пробачити треба
Хай розкаяння його доліта до неба.
Білобог він всепрощенний, навіть для убивці
Той хто вірував у нього ті були щасливці.
Врешті ворог одружився, зажив по новому
Навіть трохи став радіти життю трудовому.
Збудував собі будинок, з'явилися діти
Змогли наші пробачити, й у себе пригріти.
Та одного разу сталась отака подія
Вітер в полі куряву до небес розвіяв
І спустився Білобог до свого народу
Щоб віддячити найкращим, дати нагороду.
Став ходити по хатах питати як справи,
Чи хороший урожай, чи буяють трави.
І дійшов він до садиби нашого героя
Поцікавитись яке у нього здоров'я
Заховатися дружині наказав приймак
"Щоб дітей взяла з собой" - говорив чужак
Він їх ночвами накрив, щоб сиділи тихо
Двері відчинять побіг швидко, наче вихор.
Білобог зайшов у хату, привітався щиро
І сказав що він той Бог що приходить з миром.
Герой тільки засміявся, і каже крізь зуби
Якщо Бог ти відгадай загадку, мій любий.
Що під ночвами лежить у кутку, у хаті,
На затягуй, говори - почав гиготати
Білобог образився на таке зухвальство
І оглянув пильно оком усе господарство
"Спроба перша в мене друже, не третя й не п'ята,
Знаю в тебе там лежать свиня й поросята."
Засміявся наш герой ночви підіймає,
Звидти виводок свиней чомусь вибігає
Хотів закричати гучно він із переляку
Та захрюкав, мов кабан, налякав коняку.
От з тих пір у Чорнобога не вживають сало
А хто вірив в Білобога, тим свинини мало
Залюбки ми всі їмо ковбасу й котлети
І про сало пишуть вірші прекрасні поети
Хоч пройшла уже легенд і міфів епоха
Та ніколи не зникає сила Білобога.
