Небо втягнулось темною хмарою, яка явно несла в собі наміри не дуже приємного характеру. Блискавично промайнув грім, який немов ножиком прорізав клаптик хмари, після чого пішов дощ. Окрім автобуса, що рухався по осі Y він більше ніде не відчувався. Водій на спокійній хвилі від радіо хитав транспортом, накриваючи дітей одіялом та накриваючи їх в сон, що нещодавно почали відходити від екскурсії, яка відбувалась на ранчо. Вони вивчали тварин, місцевість, тутешніх людей та мали змогу спостерігати за їздою на биках. Спокійний ранок видався для них справжнім випробування, оскільки не всі здатні пройти шлях від точки А, до точки Б без пригод, переживань та страху. Благо автобус став їхнім спасінням, що радо віз їх у безпечний світ.
По заду всіх сидів Арн: замкнутий, самотній, дещо наляканий хлопчик, який у своїй уяві грав роль великого лицаря, що здатен звернути гори заради кохання. Його чорняве волосся прислонилось до вікна, носик з легка посіпувався від не приємного запаху, брови насуплювались, а очі під покровом повік поринали в сон, де він цього разу ставав капітаном піратського корабля, який наздоганяв королівський фрегат. Він не відчував більше звуку дощу, блискавок та грому з хмар, його сон був настільки сильним та могутнім, що важко сказати коли він в останнє хотів нормально жити. Його сни завжди тримали над ним владу.
Жовтневий ранок все ближче і ближче наближався до дня, а там і вечір не за горами. По приїзді Арн думав сказати свої дитячі однак сильні почуття дівчинці, яка йому припала до душі ще в 1 класу. Її ім'я ,це грім по серед похмурого та тьмяного неба: ніжне, немов спів солов'я та тендітне, мов палкий поцілунок. Одна думка про Ферлін завжди підносила хлопця вище неба, де він забував про свої фантазії, уяву та сучасний світ. Його гріла її усмішка, очі давали зрозуміти її внутрішню красу, крилатий спів душі та нестримний порив до своєї мрії. Мрія, яка могла б дати свободу, жаданий та такий теплий привіт усім, хто сумує. В її тендітній голівці крутились численні букви, які по своєму складали слова, а потім і речення. Музика її серця, голос її розуму та допомога іншим. Ферлін хотіла стати співачкою... саме так...саме нею.
Водій з останніх сил боровся зі своїми повіками, однак вони перемогли і втративши свідомість від численного водіння він повалився на кермо. Масивне тіло повернуло транспортом на узбіччя і саме в той момент з хорошою швидкістю він залетів на погарб, перехилився в повітрі на лівий бік та з сильним грохотом повалився назад на землю. Вікна потрощились, метал сильно пом*явся, а краплі від дощу почали попадати в салон.
- Проснись, Арн!
Голос у вирі ехо відлунював ледь приглушений жіночий голос, що тягнув його підсвідомість за собою. Та виявилось, це було зовсім інше, а ніж те, що він собі нафантазував. Його очі прояснились і він зрозумів, що лежить на вікні, яке під великою масою притиснула земля. Світло в автобусі миготіло, однокласники поволі рухались,
а біля нього на присядки сиділа Емілі- дівчинка з якою він проводив не дуже багато, та й не дуже мало часу. Голос Арна був дещо хриплим, а подальші запитання кидали Емілі в ступор.
- Хто ти? Де я?
- Арн! Отямся!- вона йому дала легкий ляпас по щоці.
- Ай! Боляче!
- Отямся! Кажу тобі!
- Що там з ним?- почувся ледь відчутний голос одного із хлопців.
- Він трохи не при собі. Злегка втрата пам'ять. Це ж не дивно. Він випав зі свого місця та вдарився головою об скло.
- Дай йому трохи часу і він отямиться.
- Гаразд.
- Джек. Гайд. Піднесіть Арна і посадіть. Не дайте йому впасти.
- Гаразд.
Двоє хлопців рушили до кінця автобуса та нахилившись над лежачим підняли його на ноги та поволокли до переду. Він був не в собі.
- Всі живі?
Не дуже гучне "так" дало про себе знати. Дітлахи мали не аби які травми, рани, які було б добре обробити.
- Що трапилось?- запитала Флер. Її тендітний голосочок був вкрай наляканим. Чисельні вирячені очі повернулись в сторону юнака, що стояв і тримався за живіт.
- Схоже на те, що водій заснув і ми перевернулись.
- Отакої. Де ж сам водій? Чому він нам не допоміг?
- Він мертвий,- спокійний голос хлопця всіх налякав.- Йому вже не допоможеш. Це жахливе видовище. Нам варто вибиратись.
- Яким чином? Вилізти через верхнє вікно чи через переднє?
- Треба добре обдумати наш хід, бо саме від нього залежить життя кожного з нас. Може так бути, що не всі встигнуть вилізти.
- Тобто? Автобус може вибухнути?
- Саме так, Гайде. Саме так.
- Тоді чого ми чекаємо? Давайте вилізати?
Хлопець кинув поглядом перевернутий автобус і зробивши вдих та видих промовив.
- Без паніки та штовханини ми вийдемо через заднє вікно, оскільки воно знаходиться в більш вільному місці, а ніж інші. Вам краще не бачити водія. Краще не бачити. Автобус поволі затопав від крапель дощу.
Раптом найкраща подруга Ферлін Мінді схопилась і крикнула писклявим голосом.
- Де Ферлін?
Автобус зашумів дитячим гомонінням.
- Тихше народ. Гадаю з нею все добре. Може вона вже вибралась.
- Не будь дурнем Заку. Вона б нас не залишила.
В той момент Арн прийшов в себе.
- Нарешті ти оговтався. Нам пора вибиратись.
- Що трапилось?
- Потім пояснимо коли виберимось. Швидше йдемо до вікна.
- Гляньте,- чорнявий малий показав пальцем на двері, які були відкриті до низу.
- Схоже на печеру. Може це вихід?- голос Мінді наповнився надією.
- Не тупи. Ми не знаємо що там. Краще рухатись по тому плані, який в нас є.
- Зак правий. Треба йти звідси.
- Аякже Ферлін?
- Я впевнений, що вона на зовні і кличе на допомогу.- Джек підняв голову вище всіх і загордився своїми словами.
Половина дітей рушила до заднього вікна. Згуртувавшись вони стали чекати на Зака. Вода від дощу все більше піднімалась: ставало холодно та мокро.
- Гаразд. Ми зробимо, як ти і скажеш.
- Ось і чудово. Вперед.
Мотор раптом загудів.
- Що це?!
- Швидше! Добийте вікно!
Дітлахи почали шукає щось важке. В одного були ножиці. Скориставшись ними він без проблем пробив усім вихід на свободу. Джек та Гайд підняли Арна по-між рук та потягли до виходу. Тут почувся скрегіт, тертя та запах бензину. Холод та страх пронизував кожного, однак виживання було поверх всього. Поки Арна волокли в його голові промайнула ідея. Він мав намір вирватись з-під рук та побігти до печери. Може Ферлін там? Недаремно двері відчинені. Вона могла з легкістю туди впасти. Треба щось робити. Тим баче він помітив клаптик спідниці, який валявся на підлозі.
Останні Джек та Гайд піднесли Арна до вікна, щоб передати його іншим, однак той визволився та тримаючи в собі адреналін побіг до переду автобуса.
- Вернись!
- Побігти за ним?- запитали одночасно Джек з Гайдом.
- Ні хлопці. Це його історія.
Після цих слів вони всі вибрались з автобуса та рушили подалі, щоб їх не заділо вибуховою хвилею. На зовні нікого не було поблизу: а ні Ферлін, а ні інших людей чи транспорту, який би проїжджав мимо та зупинився б.
Арн через силу наблизився до клаптик спідниці, схопив її та зі страхом в очах стрибнув і не відому його печеру, яка вела не знати куди. Мотор загудів ще сильніше кашляючи бензином.
- Де Арн?
- Схоже цей чудик вирішив піти в печеру..
- Що?
- Так так... Обережно!
Дітлахи перевели очі на автобус, який мов старий дід почав кашляти бензином ще сильніше, злегка підстрибувати та викидати іскри. Почулось гудіння і автобус підлетів у повітря. Деталі його корпусу розлетілись навкруги. З сильним грохотом він приземлився на землю.
- Схоже Арн вирішив вернути Ферлін..
- Вона в ямі?
- Схоже на те..
- Ах ти..
- Тссс...
Не знати скільки Арн летів та він відчув вибух, та те, як позаду нього посипався грунт. Він також відчув чиюсь присутність, яка немов фея осяяла йому шлях у темноту, що так жадано тягнула до нього свої кістляві, проте теплі руки.
ID:
622662
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.11.2015 21:59:44
© дата внесення змiн: 20.11.2015 21:59:44
автор: Arthur Savchuk
Вкажіть причину вашої скарги
|
