Всесильна геометрія життя:
Перетинають Долю аксіоми
Прийшли ми,.. та підемо в небуття...
Що тут чекає? Богу лиш відомо.
Вона, разом зі своєю старшою сестрою, спускалася сходами до їдальні, котра знаходилась у напів-підвальному приміщенні санаторію-профілакторію залізничників і не знала, що примхлива панянка Доля вже розставила все і всіх по своїх місцях та ще й під правильним кутом зору, що залишилося тільки краєм ока глянути, щоб іскра в очах не просто розгорілася, а вибухнула з неймовірною силою, затьмаривши все попереднє та набагато років уперед, життя.
Все її єство: тоненька, гнучка постать, темно-русяве довге волосся, туго стягнуте на потилиці кружечком гумки, зрізаної з велосипедної камери, широко відкриті очі, з дитинства незвично-здивовані, притягували до себе невидимим магнітом, якому годі було опиратися. Всі, хто ловив на собі її погляд, чулися загіпнотизованими, тільки Вона ще того не знала і навіть не могла здогадуватись, бо вважала себе нелюбою дитиною в сім"ї та нецікавою особистістю.
- Без освіти, спеціальності, з неблагонадійної багатодітної сім"ї - кому може бути потрібна така людина? - Саме так Вона сприймала себе в той час.
Було їй всього вісімнадцять. Не багато розуміючи в житті, мала гарну звичку: до всього прислухатися та аналізувати почуте.
Так ось... зайшовши до приміщення, Вона зніяковіла, та не знала куди себе подіти. Сестра Маруся вказала на вільний столик:
- Сідаємо.
Дівчина сіла на край стільця і роздивлялася довкола. Тут було зовсім не так, як у фабричній їдальні. Чисто випрані, накрохмалені скатертинки на столах, приємно вражали. Не треба стояти в черзі, персонал підходив до відвідувачіів, приносячи обід, бажаючи смачного і ввічливо підказуючи, що посуд треба відносити до спеціального вікна, котре знаходилось за стіною. Дівчата пообідали, піднялися і, гарно прибравши зі столу, пішли у напрямку того самого вікна. Тут настав доленосний момент.
Він сидів у самому кутку, як Вона потім довідалась, дієтичного залу. Карі очі, з-під густих брів, дивилися прямінісько їй в душу... Високий, статний, вродливий.
-Та ні, такий красень не буде витрачати свою увагу на якесь дрібне дівчисько, - подумала Вона, та відігнала від себе ту настирливу думку, що вже не давала спокою.
Дівчата вийшли на подвір"я, потім на вулицю. Тут раптом Марусі захотілося показати своїй Ольгуші, як вона називала молодшу сестру, дорогу до Машино-будівельного заводу, до мосту, який проходив над залізничними коліями. Прогулянка була недовгою - початок грудня, холодно. Говорили про все і ні про що, а Ользі хотілося говорити про Нього. Вона бачила перед собою тільки його бездонно-карі, до болю рідні очі.
Далі буде...
ID:
617867
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.11.2015 15:34:29
© дата внесення змiн: 25.03.2018 09:31:57
автор: Корніївна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мені надзвичайно приємно, що Вам сподобалось 
