Непомітно прийшов Ранок… А з ним вийшли з нічної темряви чарівні Квіти, що вражали багатством кольорів та форм, Трави , які грали на Сонці срібними Росами, Дерева, що тягнулися до Сонця, тим самим дякуючи за радість життя. Прокидалось все довкола, все відчувало дбайливість і ніжність завжди молодого Ранку, який знав, що всім без винятку просто необхідний живий потік енергії. Ранок – це початок маленького життя з назвою День, це джерело світла та тепла, ласки та любові. Легкий, ледь помітний Вітерець не стомлювався вриватися без стуку в маленьке віконце молодої дівчини та лоскотати її обличчя, зморена, знесилена жінка знову яскріла бадьорістю, чоловік з впевненістю починав здійснювати свої плани. Словом Ранок всім був потрібен, і він це знав, тому повертався без всяких сумнівів, щоб дбати про все і кожного та свідчити про чарівну красу життя.
- Мабуть, моє щастя пропало, - шепотіла сама до себе дівчина.
Її дихання спліталося з Темрявою, а потріскані вуста та згаслі очі говорили про те, що життя не мало для неї жодного сенсу! Вона просто була на цьому світі, просто дихала повітрям та відчувала під собою землю. Ніхто не помічав красуню, всі проходили повз неї, не обертаючись і не маючи навіть тіні бажання пізнати ніжну, трепетну душу прекрасної невидимки. Дівчина була прикутою до величезної стіни тяжкими кайданами, які болісно врізались в її тіло, вона знаходилась темряві, сама, серед чорних невідомих тіней, як Квітка, та навіть не підозрювала, що в її чисте серце закохався сам Ранок. Молодик бачив бідолашну з глибокими чорними очима, і в нього болісно стискалось серце за неї, та зробити бодай щось закоханий не міг, бо царство Темряви, в якому перебувала незнайомка, було для нього завжди недоступним. Ця обставина змушувала хлопця дуже страждати.
Невидимку ніхто не бачив, але вона бачила все: зокрема те, що Пітьма має свій кінець, і за нею постає такий бажаний та невідомий їй світ. Там, в царстві легкості, душевної рівноваги, де немає місця тяжкому болю та гнітючій пустоті, блукає широкими полями і чарівними лісами сама Краса! Її сукня розшита золотими нитками, її волосся - це трав’яний килим з Квітами, а в очах видніються яскраві посмішки, ніжність, палка любов. Від одного тільки погляду чарівниці світ стає яскравим, дивним, неймовірним, в ньому з’являється ціла низка барвистих кольорів. Невидимка всією душею прагнула в той світ, вона хотіла подружитись з Красою, бо відчувала в ній щось тепле, привітне.
Кайдани з кожною хвилиною ще сильніше впивались в молоде тіло дівчини, і вона відчувала як її руками тече кров. Бідолашна плакала і благала відпустити її, але гнітюча Темрява лише скалила чорні зуби, витріщала свої жахливі, повні відрази очі, і цим було все сказано. Життя здавалося дівчині неймовірно гірким! Вона не могла прийняти існування в світі Пітьми і водночас не знаходила в собі сили боротись, сподіваючись, що їй хтось допоможе, хтось витягне в інший світ. Невидимка чекала, але проходив День, другий, проте її мрія так і залишалась мрією, від цього Пустота потихеньку заполонила вразливу душу. Дівчина почала сприймати світ,такий далекий та манливий, як нездійсненне поривання . Красуня навіть стала думати, що колись Темнота з’їсть її, і вона стане її частиною.
Прекрасна невидимка прокинулась і раптом відчула Прохолоду! Це було дивно, бо вона давно нічого такого не відчувала. Коли дівчина розплющила очі, то побачила, що в світі гармонії ходить хлопець з чарівною посмішкою і будить саму Красу, яка так солодко спить на своєму зеленому волоссі. Як тільки квітуча повелителька світла і тепла прокинулась, все навкруги також прокинулось та засяяло на Сонці своєю неповторністю. Ранок пустився в танець зі своєю подругою, і враз все переповнила вражаюча енергія життя. В невидимки очі загорілись червоним вогнем : вона завжди вставала опівдні, тому ніколи такого не бачила.
Ранок, хлопець з посмішкою Сонця та очима подібними до Веселки, оселився в самому серці дівчини і, здається, взяв її в свій полон. Чорноброва незнайомка до цього ніколи не закохувалась, тому для неї було нове палке бажання завжди цілувати посмішку Ранку та дивитись в його чисті дивні очі. Це бажання не могла побороти навіть Пітьма, яка раніше без стуку вривалась в її серце та душу, бо тепер в них народилися Квіти Краси. Частинка того далекого світу тепер завжди зігрівала дівчину. Кайдани більше не були такими важкими, очі – порожніми, а тіло – ослаблим. Сила потроху поверталась до невидимки, а з нею і здатність відчувати цілющу властивість Повітря, Землі та тепла Сонця, саме його яскраві Промінці роз’їдали біль її серця. Темрява вже не скалила свої чорні зуби, не дивилась на красуню так зухвало і несамовито. Дівчина переповнилась вражаючою силою, і Пітьма, взявши за руку Самотність, почала тікати від неї, бо вже не мала впливу на сильну, чисту душею невидимку. Врешті-решт дівчина підняла голову вище, випрямилась, вирвала руки з кайданів та сміливо рушила вперед. Вона нарешті зрозуміла, що в деяких випадках допомогти ніхто, окрім самого себе, не може, бо постійно прохаючи оточуючих дати раду Темряві, є можливість приректи себе на нещасне життя, а гармонію всередині має тільки той, хто вірний своїй мрії.
Закохана вийшла з царства страждань і відчула як її накриває хвилею любові до природи, оточуючих та до самої себе. Вона торкалася всього довкола і не могла повірити своєму щастю насолоджуватись наяву дивовижною розмаїтістю барвистих просторів. Дівчина перестала бути невидимкою, і її внутрішня неповторність знайшла продовження в зовнішності, яку більше не ховала Темрява. Зовсім скоро минулу невидимку помітила Краса та зійшлася з нею навіки, бо просто обожнювала чистих, сяючих зсередини людей. Вони разом ходили степами та полями, обіймали Дерева, дивились на Зорі, очі чарівної Ночі, та посміхались всьому та всім.
Раптом чарівна дівчина почула музику, гру самого Неба, яке не стомлювалось день у день дарувати все своє світло, що ніколи не закінчувалось. На деякий час щасливиця повністю потанула в приємних відчуттях! Вона заспівала, спочатку тихо, а потім – все голосніше і голосніше. Врешті-решт її пісня розляглася казковими просторами та розбудила закоханого в неї хлопця. Ранок до цього завжди прокидався сам і будив всіх та все довкола, а тепер його самого розбудили! Коли він пішов до Краси, щоб станцювати з нею танок, то побачив ту саму неземну дівчину з царства Темряви! Незнайомка не стомлювалась з’являтись весь цей час перед закоханим в його фантазіях та снах, а тепер вона стояла зовсім поряд…Така близька та рідна. Надзвичайно проникливі очі дівчини переповнювала доброта та сяйво, а посмішку з ямочками на щоках взагалі не можна було порівняти ні з чим на світі. Дівчина теж купалася в коханні, яке спалахнуло так несподівано.
Хлопець взяв красуню за руку і гайнув будити все та всіх. Потім вони довго лежали на пухнастих Хмаринках і дивилися один на одного, навіть не помічаючи яскраві червоні Квіти, які виростали з білих небесних мандрівників. Очі обох переповнювало тепло, ласка, ніжність, поривання завжди бути разом. Через деякий час дівчина навчилась грати на арфі і стала разом зі своїм коханим допомагати людям та природі прокидатись. Труднощі, які ведуть до внутрішньої душевної рівноваги та щасливого життя, виправдовують себе. Варто зазначити, що диво здебільшого треба заслужити. Минуло багато років, а Ранок так само жваво гасав зі своєю перлиною! Джерелом молодості та величезної енергії є душа, яка може оминути старість. Нехай серце кожного бриньчить від радості, від усвідомлення своєї потрібності оточуючим та найріднішим людям.
ID:
609976
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.09.2015 18:59:08
© дата внесення змiн: 28.09.2015 18:59:08
автор: Вікторія Сінкевич
Вкажіть причину вашої скарги
|
