Ламались гори в вихорі скаженім,
Гігантський, грізний, у сіянні лат,
Мардук, пускаючи вогненні стріли,
Перемагав могутню Тіамат
Давно було то, інші стали боги,
Злизало море ті уламки скель,
Зірками стали блискавиці- стріли,
Й вивчає їх учений-мудрагель
Мардук давно вже відійшов від справи
І стерся часом сивий Вавилон,
Забулась битва-місиво кривава,
Немов страшний поганий сон
На Арсенальній, в сонячнім серпанку,
Як сотні тисяч літ в сіянні лат,
Чекав Мардук кохану на виставу –
Маленьку карооку Тіамат