Осінь і кава. Спітнілий квадратик вікна…
Мжичка січе монотонно, розміреним кроком…
Я ненароком наснилась тобі, ненароком –
Як у пекучі морози деревам весна.
Я просочилась крізь сито далеких розлук,
Мов оминула всі правила простору й часу...
Я борознила вітрильником пам’яті трасу,
Падали спогади друзками лунко на брук.
Осінь блукала з палітрою в тінях узбіч
І фарбувала кераміку яблук в червоне,
Рейками колій протяжно скрипіли вагони
І горизонтам далеким летіли навстріч.
Кава схолола. В заплаканій рамці вікна,
Наче на знімку, застигло розмите бароко…
Сон обірвався, мов тріснула мідна струна –
Я ненароком…
І тут романтика! Як же відчувається прихід осені у віршах.. Це так чудово! Напевно, після пекельного літа, легка вечірня осіння прохолода наштовхує на ліричні роздуми і романтику. Хоч інколи і ненароком... але так гарно!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую за такі теплі роздуми! Навіть початок осені видався надто спекотним і лише сьогодні погода круто змінилася!.. Нарешті війнуло довгожданною прохолодою!