Написати про це невимовно мало
Про ту усмішку щиру на жаль приснену
І одного із нас скоріш прорвало б
Бо інакше й надалі, спогади в вени
Пригорнути тебе хоча б торкнутись
Відчуваю як крила несуть на зустріч
Провалити завдання, забути де ми
Я не хочу проснутись, залиш ці пута
Прокричати, пробач, ще недозріло
Серце втратить свій страх і понесеться
Написати тобі не раз хотілось
Ну а поки лиш марю, на жаль лиш сниться
