Наші сенси зжерла спека,
градуси приїлись на сонці.
Залишитись з собою - не страшна небезпека,
біда, коли один гориш на сторонці.
Біда, коли від неба мліють пальці,
коли їх нікому віддати.
Скільки спин перетанцюють у вальсі,
не треба думати і гадати.
Скільки облич потрібно розлюбити,
щоб, одного разу не помилитись.
Скільки щастя треба вловити,
щоб, вночі за тебе молитись.
Скільки неба потрібно відрізати,
щоб, зцілити на серці рани.
Скільком придуркам потрібно врізати,
щоб, пізнати смисли нірвани.
Скільки губ надкусити?
Щоб, почала мені снитись.
Скільки нових планет відкрити,
щоб, на одній з них зустрітись.
Скільки сорочок купити?
Щоб, бодай, на одній відчути твій запах.
Скільки місяця проковтнути?
Щоб, на ньому відбилось твоє ім'я.
Скільки?
Скільки?
Скільки?
Змучене життя страждає від аритмії,
зігріти б на ранок твої ключиці.
І знову день - уста німії,
і все ніяк, та все дрібниці.