На мить залиште в спокої прошу,
Мої думки. Та дайте ж відпочити!
І вільно думати залиште…напишу
Про все , що змушує боліти.
І там у нескінченності страждань,
Я біль душі залишу на папері.
Немає більше вже ніяких побажань,
І закриваються передімною двері.
Вони вели у щось таке прекрасне,
Куди піти, мабуть, не заслужив.
А свічка на столі поволі гасне,
Втрачаєш все , що серцем дорожив.
А в памяті такі веселі будні,
І посмішки яскраві на вустах.
Та все це десь далеко, як у грудні,
Тепла не буде, все , що є – у снах .
Я марю і примружуючись вірю,
Що все це пройде, стихне хвиля та.
Вона страшніша за будь-якого звіра,
Та з часом , знаю, все це проліта.
