Коли – небудь згадаю я про нас...
Згадаю щастя , сльози, кривду, ніжний час...
Коли – небудь згадаю я той час,
Коли весь світ співав в піснях про нас...
Коли – небудь покотиться сльоза,
Погаснуть іскри, що були в очах...
Коли – небудь... а зараз я вже не твоя...
Тепер, напевно ,буду спати по ночах...
Коли – небудь отримаю листа...
А може й ні.., хто знає що сказать?
Стій, зупинись, бо я вже не твоя
Не треба казку в нім мені писать...
Коли – небудь почую знов тебе,
Затьохкає у серці дикий біль...
Коли – небудь ти запитаєш ще мене,
Чи досі є потрібен ти мені?
Коли – небудь, я знаю буде так,
Що біль вернеться, постукавши у душу...
І знову, знову сльози закиплять,
Та знаю добре ,що забути мушу...
Коли – небудь усе життя
Згадаєш ти, згадаю й я...
Все, що було - тепер нема...
В твоїм конверті пусті слова...
Коли – небудь усе мине ,
Розтане сніг і квіти відцвітуть...
Коли – небудь все вітер рознесе,
Та все це буде лише коли – небудь...
Smeri4ka
