За цими вікнами що години проходять
Порожні втомлені
Потяги
Запилюжені обвітрені ваговози
Посміхаютьсь щиро
З надією
Ще хоч колись побачити степ
Відчути легкий дотик
Весняного зілля
Задихнутися від
Алергійного дихання квітів
Та в містах асфальту й бетону
їхні тіла наповнюють
Спиртним і набоями,
меблями й паливом
відправляючи на землі випалені
важким озброєнням
переорані Градами
засіяні тілами воїнів
І навіть переліті птахи зтирають з генної памяті
адреси
колись рідних населених пунктів
потягам сняться баштани
залюдненні усміненими степовиками
станції
переповнені Щастям
і почуттям закоханості
до рідної землі
за цими вікнами
що години проходять
втомлені згорблені
потяги
наскрізно прошиті слідами
від
кульових влучень
розмальовані побажаннями Миру
і наївними зізнаннями
в……..