Вас, тихі думи та слова нетлінні,
Триматиму на списанім папері,
Щоб не втекли, як грози ті осінні,
Ви ж часточки римованих імперій,
Які незмінно гріють у морози,
Й душі шепочуть в темряві «Злітай!»
Відроджують в мені вогненні грози
І з сивої дрімоти в світлий рай
Несуть пісні неспівані, нечутні,
Вмикають зорі в глибині небес,
Освітлюючи всі стежки попутні
У дивний світ мелодії чудес.
В тягучім вирі монотонних буднів
Для вас знайду секунду каяття,
Поезія, як проліски у грудні,
Зігріє серце, втомлене життям….
