А
1
В житті зробивши крок, немов абзац,
Ми відступаємо у втомі від старого
Й готуємо для старту плац
Для щастя спільного нового.
Цей відступ від життя старого
Приносить біль, та не спроста
Нема без втрат на стежці до нового,
До спільного, щасливого життя.
Новим рядком все знову написати
Не легко в будь-які роки,
Але якщо будемо й далі так кохати
Залишимося разом навіки.
Цим уступом ми відриваємо минуле
Кидаючи його в далеке небуття,
Яке неплідно й сіро промайнуло
Без ласки, щастя і тепла.
2
Аби не було більш зневаги
І холоду в словах,
Аби і погляд так давав наснаги,
Що легко йшлось б на будь-яких стежках.
Аби не чути тільки гніву
Під дахом спільного житла,
Або розмову, зовсім неправдиву
Сильнішу за потухші почуття.
Аби хотілося лягати
На спільне ліжко вдвох по вечорах
І так із силою кохати,
Щоб те іще продовжувалося в снах.
Тільки б ми не охололи
До наших мрій і почуттів,
Лиш би ми не розкололи
Наших спільних снів.
Й якби тільки нам всміхатись
Бідам всім на зло
Могли би вічно ми кохатись,
Як би не везло.
Щоб лише нас не торкалась
Клята немічна стара,
Щоб лиш смерть до нас озвалась
Вздовж одного дня.
Щоб у сні вона прийшла,
Скрегочучи зубами
Й двох з собою повела
Сонними стежками.
Щоби ми не розлучались
Ні в житті, ні в небутті
І попри смерть і там кохались
У щасливім забутті.
Для того щоб не було сліз
І докору не було
Повинен бути в нас девіз:
«Усе погане вже минуло!».
