Я не повернусь до тебе вже ніколи
І більше не проси мене,
Я пам"ятаю останню ще розмову
І біль цей ніколи не мине.
Душа боліла,дихать не давало,
А серце виривалось із грудей,
Як тебе кохать уміти знало
Тепер побите,йому лише в музей.
І перехожі будуть там дивитись,
Сміятись,плакати і дивуватись
Як можна було так влюбитись,
Коли ти вмів по серцю потоптатись?
Не має в ньому вже місця для любові
Воно усе потріпане й в рубцях,
Люди туди приходитимуть нові
Та будуть в секторі на дружніх лиш місцях.
Скажи,Амуре,як тобі ще довіряти,
Як ще тебе пускати у свій світ,
Як ти не вмієш влучно вже стріляти,
Як замість кохання даруєш солений лід?
Не пущу я тебе до себе більше
Вдягну броніжилет й від тебе я втечу,
Закрию двері на замок сильніше,
Щоби знову не отримати стрілу!