Поміж нами стало холодніше.
Вперше бачу лють в твоїх очах.
То, чого ж ти, вірила раніше,
і навіщо скривдила мій шлях?
Ми з тобою стали знов чужими,
погляди змінилися у нас.
Панцирами вкрилися твердими,
з гордості, що не розІб'є й час.
Хочеться мені тебе забути,
це обличчя стерти назавжди...
З пам'яті не вичавиш отрути,
і тому, благаю, -
просто йди.
P.S. Друзі, кому не дуже складно, прошу, порадьте як можна замінити, і чи варто взагалі змінювати рядок зі словами "з гордості, що не розІб'є час."?