Моїй однокурсниці та подружці
Наталці Гусан (Лазарюк)
Засну - замкну в постелі тіло,
Лиш душу не замкнути в хаті.
Вона помчиться полем білим,
Вона піде свій шлях шукати -
Блукати в білих заметілях,
Там, де берези і тополі,
По підворіттях, стінах сірих,
Серед зірок, у чистім полі.
Блукати буде аж до ранку,
Стрічати сонце золоте,
І збереже в собі світанки,
Все найдорожче і святе.
А ранком знову повернеться,
До тіла ніжно припаде,
І як постійно посміхнеться,
Та скаже: „Новий день іде”...
