|
У кожного міста був свій король. Але так сталося, що король та королева цього міста раптово померли від якоїсь заморської хвороби. Тому на їхню доньку, принцесу Марину, не було ніякої управи. Бо діти Країни Ді дуже слухняні, але слухають вони тільки своїх батьків. Отож одного чудового літнього ранку принцеса прокинулась на світанку (а вона завжди так рано прокидалась, чим дуже дошкуляла придворним дамам, які полюбляли спати до обіду) і оголосила, що відмовляється бути принцесою, бо воліє стати прекрасною пастушкою. Вона власноруч написала указ про те, що принцесою може стати перша ліпша дівчинка міста, яка успішно складе іспити в школі принцес. Школа буде розташована в замку, а придворні фрейліни, які своїми зауваженнями довели принцесу до такого рішення, стануть в ній вчительками.
Всі були настільки вражені, що не змогли відповідно відреагувати, тобто заборонити це неподобство. Поки міністри засідали в великій залі та вирішували, в якій формі можна виразити свій протест, принцеса спакувала речі та подалася з замку, біля якого вже стояла черга дівчаток з п’яти до п’ятнадцяти років.
Таким чином принцеса дала всім свій перший королівський урок: той, хто діє рішуче, перемагає тих, хто не готовий до несподіванок.
Вона оселилась на околиці міста в старому закинутому будиночку. З собою взяла улюбленого білого коня, вірного чорного пса та купу книжок. Зранку принцеса виганяла пастись сусідських корів на леваду, а там плела вінки з польових квітів, співала пісні, які сама складала, малювала з натури все, що бачила, а по суботах продавала свої малюнки за непогані гроші на ярмарку. Зрештою, сподівання тих придворних, які вважали, що принцеса невдовзі повернеться, бо їй не стане коштів, не справдились. Принцесі багато грошей не було потрібно. Вона ходила боса, їла просту їжу і, що було найбільш жахливим з точки зору придворних дам, - мала лише дві сукні!
А тим часом дівчатка старанно навчались у школі принцес. А це було нелегкою справою, скажу я вам. Майбутня принцеса повинна була знати все про сусідні міста та держави, володіти різними мовами, щоб підтримувати невимушені розмови на балу, вміти скакати на конях, вправлятися в фехтуванні, танцювати, як справжня балерина, а, найголовніше, - мати королівські манери. Одна постава чого варта! Півдня учениці ходили з книжками на голові, сиділи з прив’язаними лінійками до спини, а потім отримували отими лінійками штурхани, як тільки зігнуться. При цьому весь час потрібно було усміхатися. Звичайно, принцесу ніхто так не лупцював, бо вона мала королівську поставу від народження. Дівчатка ж плакали по ночах, але школу не кидали, бо дуже вже хотілось їм вийти заміж за принца!
Принцеса тепер манерами особливо не переймалася: їла з глиняних мисок, сидячи на траві поряд зі своїм собакою. Але міністрам, які керували життям міста, треба було брати до уваги ставлення принцеси до всього, що відбувалося, бо вона користувалася великою повагою в народі. Піде, бувало, принцеса на базар з селянами, вступить в баюру, та й скаже, як справжня сільська дівка: «От чорт, треба б було дорогу полагодити!» І уже всі знають, чого принцеса забажала. Наступного дня дорога, як новенька. Міністри постарались. А якщо вони самі щось вирішували, то спочатку до відома народу проект рішення представляли, люди на базарі теревенили про це, а принцеса почує, купуючи редиску, та й скаже: «Непогано!», або, іншим разом: «Дурниці!» Так міністрам і доводилось крутитися, бо як народові не сподобаються, інших міністрів знайдуть. То ж прислухалися до думки принцеси Марини.
Вечорами принцеса сиділа біля каміну й читала книжки, а ще до неї часто заходили люди за порадами, бо вона, як ви вже зрозуміли, була не тільки освіченою, але й мудрою.
Так все склалося непогано для всіх. Про місто пішли чутки по всьому світі. Де ще таке знайдеш, щоб народ був задоволений міністрами, а міністри народом? Розказували також про надзвичайних дівчат, які всі були, немов справжні принцеси. У порту побільшало кораблів. Жодна з дівчат у замку не склала іспити на справжню принцесу, бо ще до того закохувалась у якого-небудь приїжджого принца або простого капітана корабля і подавалась з ним у мандри. А місцеві хлопці наймалися на кораблі матросами або їхали торгувати в далекі країни і звідти привозили до міста незвичайних дружин: чорношкірих, роскосооких. Життя у місті ставало все веселішим.
Одного разу до міста прибув корабель, який потрапив у шалений шторм. Пробоїни треба було довго лагодити, і пасажири знайшли притулок у місцевих жителів.
Неподалік від того місця, де пасла корів Марина, поселився ставний юнак у темному вбранні. Він бродив околицями і не міг не помітити красивої дівчини у вінку. Через кілька днів хлопець насмілився підійти і запитати:
- Прекрасна пастушко, чому тебе всі звуть принцесою Мариною?
- Напевно, за мою вроду, - засміялась у відповідь принцеса.
- Ти таки гарна, - погодився юнак.
- Як і все навкруги, - провела рукою дівчина.
- Так, тут у вас дуже красиво.
- То залишайся назавжди, Марку.
- Ти знаєш моє ім’я? Тоді тобі відомо, куди я їду…
- Відомо, ти мандруєш у святі місця. Хочеш поклонитися богам.
- І присвятити поклонінню своє життя, - додав Марк.
- Бог, то сила життя. І він торкнувся кожної придорожньої квітки. Щоб це побачити, не треба нікуди їхати. Насправді ти втікаєш сам від себе, від своєї долі. Ти хто?
- Я – принц. Як і ти…
- То ти знаєш…
- Виходить і ти, Марино, втікаєш.
Принцеса подумала-подумала над словами принца і вирішила повернутись до палацу. А принц Марк подумав-подумав і вирішив залишитися з Мариною назавжди. Хіба можна було поїхати від такої дівчини, яка була не тільки красивою і розумною, а ще й поступливою?
Радості міністрів та придворних дам не було меж: принцеса не тільки повернулась до палацу, але й збиралась стати до вінця з справжнім принцом!
Відтак Марина з Марком одружилися і стали королем з королевою.
ID:
560709
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.02.2015 23:17:09
© дата внесення змiн: 18.02.2015 23:17:09
автор: єва гелена лєх
Вкажіть причину вашої скарги
|
