By Thomas Hardly
Why should this flower delay so long
To show its tremulous plumes?
Now is the time of plaintive robin-song
When flowers are in their tombs.
Through the slow summer, when the sun
Called to each frond and whorl
That all he could for flowers was being done,
Why did it not uncurl?
It must have felt that fervid call
Although it took no heed,
Waking but now, when leaves like corpses fall,
And saps all retrocede.
Too late its beauty, lonely thing,
The season’s shine is spent,
Nothing remains for it but shivering
In tempest turbulent.
Had it a reason for delay,
Dreaming in witlessness
That for a bloom so delicately gay
Winter would stay its stress?
I talk as if the thing were born
With sense to work its mind;
Yet it is but one mask of many worn
By the Great Face behind.
(Мій переклад)
Остання хризантема
Щоб показати своє пір’я трепетне,
Чому так довго квітка ця барилась?
Тепер пора співати жалібних пісень,
Бо квіти у могили схоронились.
Коли сонце усе тихе літо,
Що зване кожним гіллям і витком,
Робило все можливе для цих квітів,
Чому вона не повернулась знов?
І, певно, відчувала вона пристрасне призвання,
Але не виявляла жодного бажання,
Прокинулась тепер, коли все листя опадає,
Й її життєва сила відступає.
Занадто пізно ця краса, оця самотня штука,
Сезонний блиск зіпсований уже,
Нічого не залишилось – лише тремтіння мука,
Яка бурхливо так її тривоже.
Якби причиною її вагання
Стали нерозумні ті бажання,
Що якби цвісти тендітно і яскраво увесь час,
Зима покинула б свої зусилля враз?
Я ж скажу так, коли ти народився,
Із почуттями розум хай працює,
Бо в маску цю багато хто ще нарядився
Й Осіб Великих копіює.