|
Мар’яна тим часом сиділа на камені поряд з Меланією.
- Люба Меланіє, спасибі тобі за науку.
- Не пройшло й три роки, як вона перестала ображатися.
Мар’яна прослідкувала за поглядом Меланії і побачила в траві ящірку, до якої та зверталася. А Меланія продовжила:
- А може й ображається ще, та дуже хоче потрапити на розмову до мого чоловіка. Пусти таку розумницю, а потім не встигнеш оком мигнути, а вона вже твоє місце зайняла.
Мар’яна обурилася:
- Та я у справі! У мене наречений є, он за деревом ховається.
Меланія відхилилася трохи вбік, щоб побачити Северина. А потім знову до ящірки:
- Звичайний хлопчисько.
Мар’яна зібрала волю в кулак, щоб не сердитись.
- Меланія, твій чоловік тебе дуже любить, сам мені казав. Хто я проти тебе?
Меланія повернула голову, подивилась Мар’яні у вічі:
- А сукня моя?
Мар’яна окинула поглядом мереживну сукню небесного кольору й сказала:
- Дуже гарна!
- Найкраща в світі, - поправила її Меланія. – Він так сказав.
- А він знає.
- Так, він усе знає…
Ящірка зашерхотіла та втекла кудись між каміння. Мар’яна здригнулася:
- Твоя подруга ящірка кудись поділась.
- Мар’яно, яка ти дурна, то звичайнісінька ящірка. Вона не розуміє мову.
- Забула, що ти підступна. Полюбляєш насміхатися.
- Згадаєш…Піди, принеси мені маленьке Деревце Ді, тоді пропущу тебе побалакати, а поки будеш ходити, Северина свого мені залишиш, а то я з ящірками тут вже розмовляю. Люди чи чарівники не можуть потрапити сюди. Одна ти така розумна.
Мар’яна злякалася, невже не відпустить Северина? Розпитала все про неї та про нареченого…
- Меланіє, ти ж знаєш, що ані з яблук, ані з горіхів Дерева Ді неможливо виростити саджанець.
- Знаю,- зраділа Меланія, - Тому й попросила.
Мар’яна підійшла до Северина, що сидів за деревом:
- Чув, що вона сказала?
Северин підвівся:
- Чув, не переймайся, тобі під силу зробити це, я відчуваю. Іди до гномів. Вони добре знаються на коріннях дерев. Вони їх живлять мінералами.
- Дерево Ді ніколи не давало паростків від коріння.
- Той, хто знає все… ніколи не розмовляв з чарівниками, ти ж чула. Меланія поставила умову, а могла зовсім не показатися.
Северин взяв Мар’янчину руку, притис до серця, усміхнувся, а очі такі сумні…
- Поспішай…
Мар’яна намагалася впоратися якнайшвидше, бо їй була нестерпна сама думка про те, що Северин спілкується з Меланією.
Вона гайнула на острів з швидкістю думки. Найстарший з гномів вже чекав її біля гойдалки. Сидів на травичці й розчісував і без того охайну білосніжну бороду дерев’яним гребінцем, що було ознакою надмірного хвилювання
- Друже мій, Магніусе, я доручаю гномам підібрати найкраще місце, де можна буде очікувати паросток Дерева Ді, - сказала Мар’яна беззаперечним тоном, їй зовсім не було охоти слухати зітхання-сперечання. Старий гном це зрозумів, недарма ж про гномів йшла слава найметикуватіших серед чарівних створінь. Трохи зібравшись з думками він сказав:
- Якщо виросте ще одне Дерево Ді, порушиться рівновага чарівного в країні Дерева Ді, й тоді хтось має піти з острова, скоріш за все ми, гноми. Бо тільки ми можемо знайти єдиний корінець з райдужною бульбашкою паростка на ньому.
- Мені жаль, але це дуже потрібно зробити, - сказала Мар’яна, стримуючи сльози.
- Але щоб бульбашка проросла, потрібно назавжди закопати в землю твою корону наступниці, - сказав Магніус, побачив байдужий вираз на обличчі дівчини й додав:
- У ній зібрані дуже чисті камені, що розташовані магічним чином, їхня сила здатна розтопити бульбашку років десь за двадцять.
- Це довго, - заперечила Мар’яна.
- Все, що ми можемо…
- Ми? Що ти маєш на увазі. ти так сказав те «ми».
- Від тебе нічого не приховаєш, Мар’яно, - усміхнувся гном у бороду. – Та я нічого більше не скажу. Нехай говорить та, хто нас підслуховує.
Хлюпнула вода, й на березі з’явилася Томія, найгарніша з русалок, зеленокоса з синіми очима, вдягнена в сріблясту сукню під колір знаку Милості Наступниці.
- І не соромно… - констатував Магніус.
- Ні, бо ми можемо стати в нагоді. Хоча для нас це теж обернеться невдало.
- Про що ти кажеш? – спитала Мар’яна.
- Про живу воду, вона прискорить ріст паростка до декількох днів.
- Але? – продовжила Мар’яна.
- Але для того треба ціле відерце живої води, тобто всю, яка є на цей час. Вона збирається на дні найглибшого озера в світі повільно, по крапельках і є найголовнішим секретом нашої вічної краси та молодості, без неї ми б виглядали, як Магніус, - усміхнулася русалка, а гном буркнув щось нерозбірливе у відповідь.
- Ви враз постарішаєте? – жахнулася Мар’яна.
- Ні, повільно, потім якось надолужимо, коли водичка назбирається, але до того часу ми втратимо свої магічні властивості, які в нас пов’язані з красою. Ми майже нічим не будемо відрізнятися від риб.
Запала гнітюча тиша. Навіть пташки принишкли й стих вітерець. Мар’яна зібралася з духом і сказала:
- Любі мої, ви – дорогі мої друзі та помічники, серце моє крається з того, що вам доведеться бідувати, але вірте, мені вкрай потрібно деревце Ді.
- Віримо, Наступнице, ти ж платиш короною… - сказав Магніус, а Томія просто сказала: «Я за водою» і зникла в озері.
- Чекай, зараз корону принесу, - сказала Мар’яна гномові і поплелася вздовж білосніжних лілій до будиночка бабусі ходою дитини, яка отримає зараз доброї прочуханки.
Галас зчинився, як тільки-но Мар’яна переступила поріг будиночка, голосніше за всіх кричала Оксанка, яка загубила Северина:
- Як мені його захищати, коли ви наставили оманок та щитів?
Мар’яна змахнула рукою і Оксанка замовчала, не в змозі розтулити рота.
Тут свої п’ять копійок вставив Рудольфо:
- Ти ба – навчилася, бабусі з мамою теж мову відбереш? Чи постидаєшся?
Мар’яна копнула кота ногою й сказала чемно:
- Мамо, бабусю, кричить на мене по черзі, будь ласка.
Першою почала мама:
- Де тебе носить у такий день? Потрійне свято, скоро святковий вечір, хоча б примірила сукню…
- Дякую за поздоровлення. Сукню приміряю з задоволенням, але разом з короною, переймаюся, що не пасуватиме червоний шовк до смарагдів.
Мамо недовірливо глянула Мар’яні в очі, сказала зразу за тим:
- То пішли, подивимося.
Бабуся спробувала щось запитати, але дівчина обернулась на ходу й зауважила:
- Бабусю, сукня – головне! Потім побалакаємо.
Оксанка побігла до своєї кімнати поплакати, кіт затупотів за нею – втішати. Бабуся залишилася сама.
- Чує моє серце, щось Мар’яна придумала, - промовила вона задумливо, дивлячись у вікно, де в сутінках білі лілії похитували голівками на знак згоди.
Мар’яна надягла сукню, запевнила маму, що все їй подобається, але вона хоче побути на самоті перед таким важливим моментом в житті.
Як тільки двері за Стефою зачинилися, дівчина обережно зняла сукню, одягла джинси, светра, а корону запхала до рюкзака. Потім сіла і написала такого листа:
Любі мої!
Вибачте, що псую вам свято. Але інакше не можна було потрапити до Того, що знає… Тільки цього дня він би мене вислухав. А справа у мене важлива. Дуже. І мені треба ще ненадовго відлучитися.
Можливо, моє потрійне свято обернеться подвійним, або навіть Северин від мене відмовиться, тому святкуйте поки що лише мій день народження.
Дякую всім, особливо мамі за сукню.
Я скоро повернуся.
Ваша Мар’яна.
Мар’яна зігнула аркуш навпіл і поклала на плаття, білий лист добре було видно на червоному тлі. Вона вже зібралася зникнути, але не встигла – в кімнаті з’явився Роман.
- Далеко зібралася? – промовив усміхаючись.
- Татко, налякав, чому не через двері?
- Ти теж не через двері збиралася гайнути, я відчуваю такі речі, не забувай. То кажи вже, чого з весілля тікаєш, Северина розлюбила?
- Та ні, Северина теж поки що не буде, - зітхнула Мар’яна.
- Він хоч у безпеці? – занепокоївся тато.
- Справа не в ньому, ось почитай, - простягнула йому листа.
- Отакої! Не скажеш, що за справа?
- Поки що ні. Ти мене відпустиш?
Тато пригорнув Мар’яну й відповів:
- Я звик довіряти Королеві. З днем народження, Мар’яно. Йди собі, якщо вважаєш за потрібне, я заспокою маму і бабусю.
- І Оксану.
- Добре, до зустрічі.
- А якщо коронація не відбудеться, ти мене все одно любитимеш?
- Доню, що за дурні запитання? До речі, коронація – то просто свято. Рішення приймається, з якого віку приступати до справ і все. Королевою ти станеш навіть, якщо будеш відсутня. Хоча такого ніколи ще не було.
- Тоді я у справах…
- Щасти тобі, доню.
вся казка http://www.proza.ru/avtor/ewaewaewa
ID:
556914
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.02.2015 15:20:44
© дата внесення змiн: 03.02.2015 15:20:44
автор: єва гелена лєх
Вкажіть причину вашої скарги
|