Як хочеться в холодний зимній вечір
загріти комусь другу кружку чаю.
Схиливши голову йому на плечі,
почути ніжне « Я тебе кохаю»
І загорнувшись в тепле покривало,
дивитися на білосніжний сніг в вікні…
Мені цього завжди не вистачало,
коли бувала я на самоті.
Хотілося тоді якогось дива,
простих і ніжних, щиросердечних слів.
Відчути, що я з ним стаю щаслива
після стількох пустих самотніх днів
Як хочеться, хоч іноді, відчути ласку,
підтримку з боку мужньої руки.
Як хочеться, хоч іноді, попасти в казку
і вірити, що, справді, щастя є.
Я мрію часом біля каміна сісти
і разом з ним подумати про все.
Вставати разом, разом їсти,
дивитися, як в ліжко каву він несе.
Хіба це не приємно буде,
коли всміхаючись, він грається з дітьми,
коли про дату нашу не забуде
І в цілому світі – тільки ми.
Коли приходиш стомлена з роботи
і бачиш теплу вечерю на столі.
Де навпіл ділимо разом турботи
І в цілому світі – ми одні.
І разом засинаємо в обіймах,
накрившись з головою покривалом.
Дарує квіти часто, як у фільмах.
Мені цього завжди не вистачало.
До друзів разом ходимо на свято,
зз ним раджуся, що краще де купити.
А планів спільних як у нас багато!
Ще безліч маємо разом зробити.
Збудувати дім і сад там посадити.
Побільше в нашім домі діточок.
Навчити їх як правильно усе робити,
Для чого ми живем? І хто для нас є Бог?
Як хочеться створити з ним сім’ю,
щоб було все назавжди і до гробу.
Любить мене і я його люблю….
…..А можна це життя хоча б на пробу?
Хоч на хвилинку дайте щастя це відчути,
відчути, що потрібна назавжди.
А потім в щасті дайте потонути
і більш не витягайте із води.
Як хочеться спокійного фіналу,
коли сидиш з ним, вам вісімдесять…
Нарешті щастя вже і вас спіткало,
і по саду дорослі правнуки біжать.
Як хочеться такого! Завжди мрію…
Зустріти разом з ним щасливу старість.
Я точно знаю – ми зумієм
усе це втілити в свою реальність.