Сидить під церквою стражданням мічене,
Й на милість людськую дівчатко вигляда,
Життя невиннеє ,а вже скалічене
Послухай братику :» Оце біда…
І день погожий цей ,і небо синє
І сонце лагідне- вони ж для всіх,
Чому ж не чується ,чому не лине
Із вуст дитячих цих безмежний сміх.
Чому від голоду хтось загинається
Багата ж братику у нас земля,
Чому ж трапляється,що не всміхається
І дід старесенький, і немовля.
Причин багато є ,одна лиш проситься:
Немає правдоньки поміж людьми,
Життям хтось давиться,а хтось лиш зроситься
І в цьому братику виною й ми.
Усе на світі цім колись та й зміниться,
Для цього ,може буть,пройдуть віки
Людське добро колись з полону звільниться
І заживемо ми ...» Ну а поки,
Сидить під церквою стражданням мічене,
Й на милість людськую дівчатко вигляда,
Життя невиннеє, а вже скалічене
Послухай братику:» Оце біда…».
(Лесь Лугинський )
