Любіть Україну, як неньку,
Що стільки ночей недоспала,
Як маленьку колиску рідненьку,
Що стільки ночей колисала.
Як тепле сонце весняне
Від зимового пробуджує сну,
Так маленьке дитятко слухняне
Дивиться на маму свою.
Ти виріс на просторах своєї країни,
Яка довгії роки тебе захищала,
Від поглядів злих, від лихої людини,
Вона разом з тобою зростала.
І дивиться Україна на тебе,
І чекає теплого слова,
А отримує лиш кривду,
На яку нездатна рідна мова.
Чи ж заслужила вона ці знущання?
На лютую бідність, що народ її обіймає?
Коли ж закінчаться страждання?
Ніхто цього не знає…