Я не жив в далекому 33- ому,
я не розумію, як це так, голод…
Я ситий, одягнений в теплому,
та по спині мурахами бігає холод…
… там помирали люди без хліба,
мої прабабусі та прадідусі…,
а я сьогодні так смачно обідав,
скибочку хліба тримав у руці…
… а їх скидали у ями глибокі,
бездиханні, кістляві, обпухлі тіла …
Чорний ворон кружляв не високо,
насміхаючись каркав, коли помирав
край дороги, син останній у мами…
і плакати сили ужене було…
Вимирало село годинами, днями,
коли зерно у вагонах гнило…
Я про вас пам’ятатиму і цей 33 – й
не забуду… ви хочете мовчіть…
Хай знає дорослий і знає маленький,
що це був не голод… це був геноцид…
Вічна пам'ять їм... 
