Моя, невольна-вільна Україно,
Моя, Пречиста Матінко, свята,
Як терпиш ти знущання погодинно?
Ця біль, як віковічна смерть Христа.
Прости нам жадібність і ницість нашу,
Прости думки не гідні висоти,
Ти ж бачиш нас, наскрізно нашу душу,
Що є у Батьківщини ще сини.
Ми прагнемо навести лад в державі,
Але завжди перевертні-кати лихі
Плюндрують землі покидьки картаві,
А українці, мов в бою лише одні.
В бою, як сказано, один – не воїн.
Та я із тугою за рідним все молю:
Благаю, захисти братів від воєн,
А коли ні, то іншого прохать буду.
Що хоч, залишилось нас так замало,
Але наш дух пробуджує тоді,
Коли з буржуїв час здирати сало,
І вже розквітнуть коли час землі.
Болить, Вам, Ліліє, болить!
Душа мовчати вже не може.
Чи будем обуха сталить
Чи тільки слухать слово боже,
Та підставляти для ярма
Натруджену хохлацьку шию?
А "брата" старшого нема.
Є хижий звір, що страшно виє
Бо вже в захлинку нашу кров,
В неситу пащу лиє! Лиє!
Тому кінця чекать дарма... (експромт)
Да при Советской Власти (без буржуев) Украина цвела Главная ошибка украинцев и русских это отказ от социализма.Но тут еще и Петька Симоненко запроданцем оказался. ВАШ стих мне понравился искренностью. Советую прочесть мою статью. http://www.proza.ru/2009/10/01/311 С уважением!