Осене, осене, ми розпорошені,
Втомлені, стоптані, серед руїн.
Ми автоматними чергами зрошені
З-за барикадних, похмурих стін.
Осене, осене, нам би хоч трохи ще
Здалося твого земного тепла.
Там дуже холодно. Там дуже боляче
Стояти до скону в бою проти зла.
*
З Диявольським усміхом той, що руйнує мир,
Що не стрічає світанок в піснях з автоматних черг,
Молиться Бруту й Іуді, читає Псалтир,
Бо знає що візьме верх:
Над тими нещасними, що (чорт би їх побрав)
Придумали ціль і готові за неї стояти.
Не бояться смертей і жорстоких, ганебних розправ,
Усе що в них є (божевільні) готові віддати.
І той, що сміється як чорт, в кого рівна хода,
Розуміє - всіх тих людей йому не шкода.
*
Осене, глянь як ті, що стоять за країну,
Вже ніколи й нізащо не зрадять її, не покинуть.
У них ноги промерзли - вони стоять.
У них руки трясуться - вони ціляться.
Не чують брехливих політиків,
А літрами,
Літрами,
Літрами,
Гріються.
Щоб не вчувались крики усіх загиблих товаришів
(Яким потім хтось присвячуватиме вірші).
*
Осене, Осене, ми розпорошені,
Нас підставляє час.
Осене, Осене, може хоч трохи ще
Не покидай нас.
Помаранчева дівчинка
