Заломлені промені сонця у кінці жовтня
вводять останню дозу тепла своїм відголоссям.
Тобі важко сприймати плинність цих днів,
бо все, що тебе торкалося, тобі не здалося.
Усе, що колись мало сенс і значення,
вогонь, який займався від найменшого подиху,
я знаю, це досі змушує зустрічати світання
з честю, що саме ти учасник цього процесу.
Птахи саме зараз починають відлітати,
небо починає втрачати свою грайливість.
Втім, тебе не полишає почуття віри
у щось невимовне, у примарну ймовірність.
Хвилі світла ще огортають міські алеї,
а повільні вечори змушують мовчати.
Ти повторюєш у момент осіннього апогею:
Бережи себе, весно, бережи хоча б ти.
Бо те, що сховане за мовчанням,
повір, має сенс, повір, має значення.
