Зустрілись якось два діди. Згадати є що їм.
«Плели» годину. Може, й дві. Про «подвиги» свої.
Які часи були колись. Вернуть би їх на мить.
Гульнуть би знов, аж гай гудів. Ото би дали ми!
Хильнули, звісно, пару грам. Якщо козак,- то п’єм!
Хвалитись стали, хто міцніш. Чи в нас ще порох є?
В одного – думка «мудра» враз: - Та плюнь на ті роки!
А що як нам забуть про вік. Й «махнути» на дівки.
Всміхнувся хитро інший дід: - Не проти я. Ідем!
Відмовлять точно дами нам. Біда. Проблем знайдем.
- Чого боїшся? Сам казав: зі мною хоч куди!
Якщо вони відмовлять все ж,- то в тім нема біди.
А гірш, якщо не проти ті. Як бути, діду, нам?
Тоді, старий, хоч плач, хоч скач. Ганьба! Біда страшна!