Відрубай собі крила сокира з надвору
Буде падати пір'я не хвилюйся – здоровий
Зачекались на тебе твої рідні та друзі
Годі в небі літати будеш вчитися в вузі
Не повернеш туди де на хмарах пенати
Там звучить саксофон, хлопець грає крилатий
Всюди піснею вірші, можна вік малювати
Навкруг замки стоять із повітря катлаті
Всі прекрасні вони ці куйовджені мрії
Небеса їх приймають літосфера не в силі
Тут немає не вдач люди всі тут щасливі
Привітай Калліопу друг поете вразливий
Та на жаль буває падають стіни
То корозія часу лишає їх сили
Люди падають з шпилів розбиті й без крилі
Думав тільки не ти думав мури вціліли
Все літав усміхавсь лиш з землі гомоніли
Підросте кине небо самі так зробили
А ти їм не повірив кричав та дурні ви
В хмарах замки мої на землі не красиво
Думи стали не ті ніб тебе підмінили
Гроші дівки авто то проказа Бастилі
Крила тиснуть тебе з атмосферної сили
Самі зносять тебе в замок твій сиротілий
Та набридло тобі в хмарах пусто гуляти
Звично гравій ногами каштани збивати
Всі безкрилі в один кажуть хватить витати
Все готові тобі лиш полиш той фарватер
Біль у серці горять двері грати фіранки
Почорнілії крила не взнесуть на веранди
Дзенькнув впала сокира підлога у крові
Сам собі прив'язав центнери пудові
Не літаєш все маєш фальшивії крила
Замок маєш вже справжнії Калліопу дружину
Сотні тисяч поетів на тебе працюють
Тільки пам'ять тебе постійно дратує
Пам'ятаєш той час як зірки були близько
Пам'ятаєш розмову холодну й барвисту
Вже глухий ти до них́ та й вони занімілі
Навіть місяць бовтун лише камінна брила