Играет музыка и я сижу один,
В чужой квартире где я не господин,
Что ж делать мне ? занятся нечем ведь,
Компьютер надоел уже мне впредь,
Сижу за ним теряю время зря,
А быть бы где девченки и друзья...
Друзья все заняты, им без меня хлопот,
Меньше всего хотят они чужих забот.
Девчонки нет и не было ещё,
Хотя бывает хочется обнять её плечо.
Награда это мне или наказанье ?
Хожу по свету как бездушное создание.
Там пустота - мне некого любить
Я уж привык, мне так комфортно жить...
За деньги ругань с мамой и не только,
Как долго же продлится это? Сколько ?
Как глубоко засели мы на мель,
Не скоро я достигну свою цель...
Её достигнуть очень важно мне,
Чтоб не сидеть мне дома в тишине,
С ума чтоб не сойти мне от безделья...
Не облениться и свободу обрести
Минуть в конечном счете отца участи,
Как нелегко нам с мамой в этой пропасти..!
О дай нам, Боже, силы и терпенья,
Пошли же нам свое благословенье,
Направь меня по верному пути,
Дай силы мне дожить до самодостаточности.
:::::::::::::
Лунає музика і час йде навмання,
В старій хрущовці, де не господар я,
Зайнятись чим ? - немає що робити,
Обридло вже в комп'ютері сидіти....
Сиджу за ним, дарма марную час,
Краще б пішов до друзів чи дівчат....
А друзі зайняті, й без мене є робота
Їм ні до чого ці мої турботи...
Кохана дівчина ? та де ж її знайти ?
Чи, може, для початку пошукати ?
Оте все "ніколи" та "як же ж підійти",
На особистому житті поставило хрести...
Чи я невдаха ? Чи що ж воно таке ?
Хоча в житті буває й не таке...
Бути самотнім я звик уже давно,
Мені комфортно так, можливо й все-одно...
Ці сварки з мамою за гроші і не тільки,
Як довго це продовжиться ? Ну скільки ?
На мілині ми сидимо і нам нелегко
І ціль та заповітная далеко...
О як же я хотів би досягти,
Тієї заповітної мети...!
Роботи все ніяк я не знайду...
Хто ж наслав на мене цю біду ?
Кому, за своїх двадцять літ,
Я встиг уже так сильно насолить..?
дякую за граматичні підказки !
візьміть до уваги що це було 7 років тому. я тоді закінчив коледж і починав працювати на заводі. постійно допомагаю мамі, коли є можливість, виділяю кошти з зарплати. залежний від матері тільки за рахунок харчування, а так жодного разу не просив в неї гроші "на погулять". та й "гулять" виходжу я нечасто. тому, якось так. мало того - оплатив навчання в університеті за власний кошт. цей вірш став неактуальним на сьогодні. я відверто насміхаюсь з свого вузького бачення, яке мав тоді. гадаю, зараз, я вже інший. я не роблю із себе жертву обставин, а беру ініціативу в свої руки. Україномовну версію я написав пізніше. не пам'ятаю вже коли. але вона показує реальність речей і прагнення щось змінити, а не шмарклі:"за що мені це все ?!"