Понад небо, понад зорі
Полетить душа героя!
Вище пам\'яті людської
Стане материнське горе.
Довго-довго виростало...
Все лелеяла, плекала.
Серце матері співало!
Та коли його не стало...
Ніби ворон-чорнокнижник
Виклював матусі очі.
Запалило все на небі
Цим кривавим жаром сонце!
Навіть пташка десь у лісі -
Захлинулась, не співала...
Мати слуха лихі вісті
На коліна старчі впала.
Ніби небо сколихнулось,
Ніби звідти біда впала.
Мати дивиться в синяву -
Полетіла б... якби встала...
Та не встане більше мати!
Ви її в ярмо втоптали!
Ви - антихрести безбожні!
Ви забрали в мами сина.
Ви забрали в Неньки долю!
Ви розвіяли по вітру
України мужність й волю.
Але знову встало сонце...
Знову віра запалала...
Ми здолаєм! Ми поборем!
Нас орда ще не зламала!
