«Неначе люди подуріли…»
Т.Г.Шевченко
Не лізь, кума, сестра, свекруха,
І брате старший, не влізай.
Поради ваші ріжуть вуха:
«Гоп-гоп-гопа – ура – банзай!..»
Донькам приспічило заміжжя,
Своя хатина – свій куток:
В свою комору внести збіжжя,
І свій роток, і свій платок.
Ми – кайдашенки: «мотрі», «хіврі».
В нас груша на межі росте.
А хто господар на подвір’ї?
Хто нас цькує? Хто глум верзе?
Чом ми тягаємось за патли?
Чом кличуть чубитися нас?
Чом ми кладемо хижі ватри?
……………………………….
Чому за дурнів мають нас?
Та ж не виніть: «Розумний взявся!» -
Бо ж прагну спекатись сокири!
Я б краще дулі об’їдався
В обіймах розуму і миру.
А ви донькам: «Сепаратистки!»
Вони ж не знають таких слів!..
Таке сидів я і намислив
В правім умі – ще не здурів.
На боці розуму і миру
Стояв, стою, ще постою!
Зову: «Ховай, народ, сокиру!» -
Я пію мир, як Гамаюн.