Все що я досі настигла, настигало мене,
І пробачити б себе за всі свої втоми,
Всі свої зими обміняти на серпневі останні дні,
/десь в середині, в ньому ми торкались повітря легенями/
Засипати всі свої спогади заваркою дешевого чаю,
Надто чорного і надто брудного по асфальті розлити,
Він досі тримає ноги мої у своїм полоні,
/твої маршрути завжди мають ціль, хоча ти досі нікуди не їздив/
Я не перестала писати, та кожне слово плете в голові павутиння,
Я би слухала ніч, хоча її музика потребує зрілості,
Натомість частіше за все вона сльози лила по нашим долоням
/а твої завжди літери - оскома в моїй голові/
Я дорогами, небом, фрешами різних кав'ярень,
Вибиваю в зіницях повзуче життя людей, міст та вулиць,
Намагаюсь посидіти там де нікого немає - є всі
/а ти досі шукаєш місто, посеред зірок, де крім твоїх думок немає нічого/
Все проходить повз ліхтарі довгих шосе,
До неба лишається декілька десятків годин і стакан молока,
Все що годиться тепер, поїсть міль і зіпсує іржа,
Моєму паперу так важко сприймати слово за словом
І вмирають вони, без виключень і перебору
/в намальванім морі не можливо дістатись до дна/
Ми стоїм у своїх упередженнях, де сонце робить з води кип'яток.
