А.Д.
В свої сільця мене не зваблювала
І у вир за собою не кликала,
А очима вмить забалакала –
Лишень раз один зиркнула.
Не таїла й нічим не сяяла.
Не веселкою біль носила свій потайки
І полохала – не нараялась –
Радість з сумом навипередки.
А зріднилися – чом цуратися?
Не проста зав’язалась історія.
Було б краще, мабуть, не знатися?
Післямовою б непокоївся.
Я навіщо себе розтрачую?
Мимохідь? Випадкові зустрічі?
Я святкую в усі побачення,
Якщо, навіть, її то пустощі.
Як є вже, нехай, не жаліюся.
Мав би вибір я, то б відмовився.
Вже на розтанні зустріч мріється –
До грудей ще пригорнеться.