Верба пишна, довголиста
Зросла серед поля
Поряд ліс,ростуть дерева
В неї така доля.
З її корнів джерельце
Вирвалось на волю
Розрослося, розлилося
Й побігло пополю.
Вода в ньому бистра,чиста
Землю вимиває
Біля того джерельця
Дівчина страждає.
Обнімає вербиченьку
І гірко ридає
Розказує своє горе
Сльози витирає.
Покохала хлопця з міста
Дурненькою зробилась
Повірила, віддалася
Тепер зажурилась.
Бо поїхав хлопець в місто
Не дзвонить, не пише
Під грудьми дитятко б’ється
А що як залише?
Її саму із дитинкой
Як їй в світі жити
Бо нідокого головоньку
Грішну похилити.
Мати рік назад втопилась
У річці глибокій
Батька бачила раз тільки
І то в малі роки.
Тітка є та вона вміє
Плітки всі збирати
Свою доньку до сестри
Гулять не пускати.
А Маринка до Іринки
(Так дівчаток звати)
Все тікає нишком з дому
До сестри гуляти.
Вони з нею так здружились
Стали ,як рідненькі
Та їй горе не розкажеш
Призналася б неньці.
Покричала б, посварила
Рідна своя мати
Приголубила б до серця
Стала б допомагати.
Не витримала,написала
Іра листа в місто
А невдовзі одержала
Дуже страшну звістку.
Батьки його написали
Щоб син не журився
Щоб його не турбувала
Бо він оженився.
Тепер в Іри вербиченька
Як рідная мати
Схилить голову до неї
Та й почне ридати.
Верба її приголубить
Гіллячком обійме
Витре слізки листочками
Та біль їй не зніме.
Бо дівчині так вже стидно
Людям ввічі глянуть
Що ж та скаже на роботі
Як питати стануть.
Дарма Іринка так боялась
Як люди дізнались
Ні в колгоспі, ні в селі
З неї не сміялись.
Навпаки, допомагати
Їй усі хотіли
Її щиро всі любили
Щиро всі жаліли.
***
Народила Іра доньку
І горя не знала
Бо Маринка сестричка
Все їй помагала .
Прибіжить візьме дитину
На руках колише
І вночі ночує в Іри
Дитя не залише.
І за те, що про дитину
Як про свою дбала
Іра її для доньки
Хрещеною взяла.
Похрестили дитя в церкві
Хрестини згуляла
Доньку в честь своєї подруги
Маринкой назвала.
Вже не вірили в кохання
Мужиків всіх гнала
Свою донечку без батька
Любила й плекала .
Так хотілось в щасті жити
І діток ростити
Так хотілось працювати
І роботу мати.
Та зла доля на країну
В переді чекала
Коли багата Україна
Вільною стала.
Розікрали Україну
Бідною зробили
Поставили на коліна
Страждати лишили.
З кожним роком, з кожним днем
Все важче Ірині
Без роботи залишилась
Що сказати дитині?
Хотіла в місто поїхати
Та як в місті жити?
Як з дитинкой без квартири
Без грошей прожити?
Залишилась у селі
Корівку тримає
На дитину із совбезу
Гроші получає.
Вже не голод
Молоко і картоплю має
За ті гроші – копійки
Дитину вдягає.
Все вірила,все чекала
Щастя в неї буде
І тоді вона всі біди
Все горе забуде.
***
Появився у селі
Бізнесмен пузатий
Відкрив в селі магазин,
Построїв він хату.
Кинув око на Ірину
Хоче з нею гуляти
А у нього жінка й дитина
Та він же багатий.
Прийшов в ночі до Ірини
І вдерся до хати
Та Ірина жінка – честі
Стала відмовляти.
Та не було як хотілось
В нього влада й гроші
Схопив її, зганьбив її
В хаті серед ночі.
Хоч Ірина його била
І в лице плювала
Все ж себе вона зганьбила
Спокою не мала.
Вранці Іра в міліцію
Пішла заявила
І не рада потім була
Що таке зробила.
Що із людьми в селі стало?
Люди , як посліпли
За багатим заступились
Найшлись навіть свідки.
Він також приніс заяву
Й написав на нею
Що вона його побила
Здружився з суддею.
І за те що би в тюрму
Її не саджати
Треба йому за побої
Гроші віддати.
Продала Іра корову
І землю віддала
Обняла свою дитину
Гірко заридала.
-«Як же доню тепер зможем
Без корівки жити
Та ще й люди з мене сміються
Стали мене ганьбити …»
Чому гроші все рішають
Кому і як жити
Якщо грошей багато маєш
Можеш всіх купити.
Стала Іра днем і вночі
Думу все гадати
Де би гроші заробити
Де би їх узяти.
Не навчилась Іра красти
Тілом торгувати
А в селі нема роботи
Де ж їй гроші взяти ?
***
Є у неї один вихід
У ніч на Купала
Знайти квітку папороті
Про яку читала.
Тоді зможе вона клади
З золотом шукати
Тоді зможе і багатою
І доброю стати.
Тоді зможе всіх злочинців
В тюрми посадити
Щоби людям чесним, добрим
Не мішали жити.
Пішла у ніч на Купала
До лісу Ірина
Пішла тоді,як заснула
Донечка Марина.
Пришла в ліс
Біля травички – папороті,сіла
У лісі темно, у лісі страшно
Вона і зомліла.
А коли прийшла до тями
Бачить – квітка квітне
Ярким вогнем ліс сяє
Що Іра аж сліпне.
Кругом квітки нечисть біга
Не дає зірвати
Іра тихесенько, навколішках
Стала підповзати.
Підповзла,квітку зриває
До грудей ховає
І із лісу, що є духу
Додому тікає.
Вранці встала
Так їй легко,так радісно жити
Йде до кухні
Хоче грубу в кухні побілити.
Зачепилась за цеглину
І грубу ламає
На долівку глечик золота
З груби випадає.
І така вона щаслива
І радісна стала
Коли душа її тіло
Грішне покидала.
***
Вранці рано пастухи
Коров в лісі пасли
Знайшли тіло Іри в лісі
Мертве і нещасне.
Іру гарну й молоду
Подруга ховала
Її донечку Маринку
До себе забрала.
Дівча гарне , працьовите
На матір так схоже
Прийде в поле до верби
А ридать не може.
Вербу ніжно обіймає
І стовбур цілує
Про матінку згадає
З вербою засумує.
Пройшли роки, пролетіли
Дівча виростає
У юридичний інститут
Вчитись поступає.
Хоче вона дуже вчитись
Знає - важко буде
Нема грошей та освіту
Вона все ж здобуде.
Прийшло дівча в стару хату
Де з матір’ю жила
Пішла в кухню і за грубу
Злегка зачепилась.
Зачепилась за цеглину
І грубу ламає
Глечик золота додолу
З груби випадає.
Та дівчина чесна дуже
Свій клад не сховала
Пішла в мілію – заявила
Та все їм віддала.
Не золото,не багатство
Їй це не потрібно
Їй потрібна була ненька
Її чесне ім’я.
***
Верба пишна,довголиста
Зросла серед поля
З її корнів вода ллється
Така в неї доля.
Її доля всіх прохожих
Водою частувати
У літню пору , у тіньочку
Від сонця ховати.
03- 04.10.2005