«Где-то кони пляшут в такт,
Нехотя и плавно.
Вдоль дороги всё не так,
А в конце - подавно.
И ни церковь, ни кабак -
Ничего не свято!
Нет, ребята, всё не так!
Всё не так, ребята...»
/В.Висоцький/
Серед степу три дуби
Дружні що з діброви
Серце стогне від журби
Пототпає в крові…
Я навколо бачу люд,
Вовком між отари
Разом вівці загризуть
До смерті зубами…
Я не гордий одинак
А простий невдаха,
Я ж любов’ю весь просяк.
В людей, бідолаха.
Чую зверхній сміх людей,
Розриває душу.
Рветься криком із грудей,
Вовком вити мушу.
Маю мрію. Віра є,
Що колись здійсниться.
Гірко так, чомусь стає
Як вона присниться.
Не судіть жорстоко Ви,
Будьте милостиві.
Всі ми робим помилки
У думках примхливі.
Розійшлася у рядки
Наболіла туга.
Як погано все таки,
Що немає друга.
Милий Боже, поможи
Іншим у їх болі,
А мені хоч розкажи
Про щасливі долі…
Ніколи, навіть у думках, не називайте себе невдахою! Бо накликаєте на себе усілякі негаразди.
Тим більше, що Вам даровано чутливе серце і талант до поезії. Не кожному так щастить! Тож, розправте крила - і в політ! А друзів у нашому кдубі знайдете багато!
З теплом душі
ukran відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, кажуть-думки, слова - можуть матеріалізуватися...
У мене є причини так писати.
Дякую за підтримку.
Дуже,дуже гарно !!! 
