Мені хотілося брехати,
Я вірив, що се допоможе,
Хотів тікати я, вмирати,
Побий мене Амінь і Боже.
Мені хотілося, не крию,
Я надто грішний в цій землі
Та правду казав, що я не вспію
Годину пожити у житті.
Мені вже церква не поможе,
Й куди піду – не знаю сам,
Бо й Рай, і те пекельне ложе,
Не пустять по таким слідам.
Мені туман вже в голові
Мутить розум сивим златом
І залишає там нулі,
Що вже самі і хочуть спати.
Та навіть коли туман пройде,
Коли покаюсь од свого гріха,
То правда наша ще не буде стоїть
Найменшого, поламаного гроша.
Бо якщо сам і не прощу,
То мені навіть Господь не допоможе
А так служу, я забуваюсь і служу,
Хоч пам’ять завжди буде тривожить.